Корнелия Функе - Володар драконів

Старий дракон кивнув.

— Зайди до мене в печеру перед подорожжю, — сказав він. — Я розповім тобі все, що пам’ятаю. Правда, це небагато. А зараз мені потрібно нарешті заховатися від дощу, а то завтра я взагалі не зможу зрушити з місця свої старі кістки, — він, крекчучи, рушив до своєї печери.

Лунг залишився разом із Сірчаною шкуркою і Щуром. Кобольдиха похмуро сиділа у нього на спині.

— Дурень, — тихенько бурчала вона. — Йому неодмінно треба розігрувати з себе героя, шукати те, чого, можливо, взагалі немає. Атож.

— Що ти там бурмочеш? — запитав Лунг, обертаючись до неї. Сірчаній шкурці урвався терпець.

— А хто тебе стане будити на заході сонця? Хто буде охороняти тебе від людей, заколисувати піснею, чесати за вухами?

— І справді — хто? — глузливо перепитав Щур. Він досі сидів на скелі, з якої говорив старий дракон.

— Я, звичайно! — гаркнула на нього Сірчана шкурка. — Що мені ще залишається, підберезнику чорноногий!

— Ні! — Лунг повернувся так різко, що Сірчана шкурка мало не злетіла з його слизької від дощу спини. — Тобі зі мною не можна!

— Чому це не можна? — Сірчана шкурка ображено схрестила руки.

— Тому що це небезпечно.

— Я нічого не боюсь.

— Але ти ж терпіти не можеш літати! Тобі стає погано.

— Нічого, я звикну.

— Ти будеш тужити за домівкою!

— За якою домівкою? Ти думаєш, я збираюся тут чекати, поки мене зжеруть риби? Ні, я з тобою!

Лунг зітхнув.

— Гаразд, — пробурмотів він. — Як хочеш. Але не скаржся потім, що я силоміць потягнув тебе із собою.

— Ну без цього не обійдеться, навіть не сподівайся, — сказав Щур зі сміхом і зістрибнув у мокру траву. — Цих кобольдів хлібом не годуй — дай поскаржитися. А тепер підемо до старого дракона. Якщо ти хочеш вилетіти вже сьогодні вночі, часу в тебе небагато. Принаймні не настільки, щоб сперечатися з цією пустоголовою грибожеркою.

Коли вони прийшли, Зубчаста борода лежав біля виходу з печери, слухаючи шум дощу.

— Ти не передумав? — запитав він, коли Лунг влігся поруч із ним на кам’яній долівці. Молодий дракон заперечливо похитав головою:

— Тільки я лечу не сам. Сірчана шкурка полетить зі мною.

— Отакої! — старий дракон глянув на Сірчану шкурку. — Ну й чудово. Вона тобі знадобиться. Вона знає людей, загалом тямуща, і вся їхня порода не така довірлива, як наша. У цій подорожі усе це буде зовсім не зайве. От лишень з її апетитом буде важкувато, але вона, напевно, звикне іноді голодувати.

Сірчана шкурка з тривогою подивилася на свій живіт.

— Отже, слухайте, — продовжував Зубчаста борода. — Я, звичайно, вже не так багато пам’ятаю. Картинки все частіше плутаються у мене в голові, але ось що я знаю точно: вам треба летіти до найвищих гір світу. Вони лежать далеко на сході. Саме там шукайте Поділ неба. Шукайте гряду покритих снігом вершин, що оточують долину, немов кам’яний вінець. Блакитні квіти… — Зубчаста борода заплющив очі. — У них такий аромат, що вночі у морозяному повітрі іноді здається, відчуваєш його на губах, немов коштовний трунок, — він зітхнув. — На жаль, мої спогади давно вже зблякли, вони ніби як оповиті туманом. Але там справді чудово, — його голова впала на лапи, очі закрилися, дихання стало важким. — І ще, — пробурмотів він, — око Місяця. Не можу згадати.

— Око Місяця? — Сірчана шкурка схилилася над ним. — Що це таке?

Але Зубчаста борода лише сонно похитав головою.

— Не пригадую, — видихнув він. — Стережіться, — він говорив тепер так тихо, що слова його насилу можна було розібрати, — стережіться Золотого… — з його пащі пролунало хропіння. Лунг підвівся, задумливо дивлячись перед собою.

— Що це означає? — запитала Сірчана шкурка з тривогою. — Слухай, давай його розбудимо.

Але Лунг похитав головою:

— Хай спить. Не думаю, що він може сказати нам більше, ніж ми вже почули.

Вони тихенько вийшли з печери. Лунг подивився на небо — там уперше за цю ніч з’явився місяць.

— Ну ось, нарешті, — сказала Сірчана шкурка, піднімаючи лапу. — Принаймні дощ скінчився.

Раптом вона ляснула себе по лобі і поспіхом скотилася зі спини Лунга:

— Печериця і луговий опеньок! Мені ж ще потрібно зібрати провізію в дорогу! Адже хтозна, в які безрадісні й голодні місця, де немає грибів, нас закине. Я швидко, — вона помахала у Лунга перед носом волохатим пальцем. — Тільки спробуй полетіти без мене! — і зникла в темряві.

— Чесно кажучи, ти не дуже багато знаєш про те, що збираєшся шукати, Лунгу! — стурбовано прогугнявив Щур. — Ти не звик орієнтуватися по зірках, а Сірчана шкурка зазвичай так перейнята своїми грибами, що не відрізняє південь від півночі і місяць від Вечірньої зірки. Ні, — Щур пригладив вуса і глянув на дракона, — так не годиться. Повір, наразі вам не обійтися без допомоги. Я маю кузена, він складає географічні мапи — особливі мапи. Цілком можливо, що він не знає, де розташовується Поділ неба, але де шукати найвищі гори на світі, він тобі точно зможе підказати. Лети спочатку до нього. Щоправда, відвідати його — справа не зовсім безпечна, тому що… — Щур скривився, — він мешкає у великому місті. І все ж таки, я гадаю, варто, варто ризикнути. Якщо ти вилетиш негайно, то за дві ночі ти туди доберешся.