Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

— Тебе завжди так з переповненим шлунком заклинює? — запитав Лев.

— Правильно — «глючить». Але «заклинює» теж може бути.

Марі не втрималася і зайшлася сміхом. А від її сміху заряджалося все. Навіть стіни кав'ярні повеселішали, й офіціанти стали якимись жвавішими, щирішими...

— Тягніть свою шкарпетку — будемо розшифровувати послання. З привидами жартувати не можна. Це я вже серйозно. Мені здається, Леве Львовичу, що вас Бог послав на землю, щоб ви своєю наївністю трохи отверезили світ. А чарівну Марі — щоб ви не здичавіли.

— А тебе?

— А мене, — вундеркінд зробив довгу паузу, — щоб я вас врятував від технічного прогресу. Бо дикий лев та Інтернет — це як дурень із запальничкою...

— Ну ти, опудало очкасте, зараз у мене заробиш! Твої окуляри будуть пасувати твоїм очам, як павутиння розбитому дзеркалу. Ніби схожість є, а толку ніякого!..

Марі вже давно так не тішилась. У неї аж сльози виступили зі сміху.

— Перестаньте! — благала. — Давайте до справи. Бо я не витримаю. І Ганнуся вдома з пані Стефою.

Безрукий вийняв з кишені шкарпетку, зі шкарпетки — клаптик паперу.

— Оце все, що я зміг... зафіксувати... — І поклав папірець перед трьома парами очей на вже прибраний столик. — Сам ще не дивився, — пояснив Борисові.

Жарти випарувались. Борис з неперевершеного балакуна вмить умів перевтілюватися у досвідченого дослідника. Він свердлив дивний текст, як хробак проточує вихід на волю. Чоло його було зморщене, як у столітнього дідугана. Марі більше дивилася на вундеркінда, аніж на незрозуміле послання, поспіхом зафіксоване Левом.

— Я це писав, але я нічого не розумію, — скрушно зізнався Безрукий. Марі своїм пальчиком, притуленим до губ, попросила чоловіка помовчати.

— Леве Львовичу, у вас помирає видатний вчений! — випалив шокований Борис.

— Я взагалі-то... вчений... — промимрив ображений Лев.

— О, перепрошую... Я мав на увазі — справжній. А не якийсь там кабінетний, паперовий... Так от: послання дійсно інтригує... Такого хвороблива уява не придумає... Зараз я вам тут його на серветці розшифрую...

— У мене є блокнот. І ручка... — заметушилася Марі.

— Це змісту не змінить. Але буде зручніше. Погоджуюсь... — Борис акуратним почерком почав писати. Був сама зосередженість:

написав він.

Дав прочитати Левові і Марі. Вони нічого не могли втямити. Текст для них був набором слів.

— Нуль, — мовив Безрукий. Марі очима підтвердила — «нуль».

— Це нормально. Адже таємниці для того й існують, щоб їх у поті чола розгадували, а не щоб вони лягали перед вами, як вареники на тарілці... Слухайте мої міркування... Прізвище нашого мера — Юрій Змієборець. Захисником Львова є Юрій Змієборець. Останні застереження, що мер сидить на смерті, — це натяк, де треба шукати послання. Лист ката — окрема історія. Підказка Левові Львовичу. Який, до речі, зробив неможливе — він дістав текст послання. Кепкування тут ніякого. Ви — молодець, Леве Львовичу! Такою інтуїцією, як у вас, сумніваюся, що володіють ангели... З програми-мінімум ви витиснули все! До крапельки!.. Тепер, коли ми маємо текст старовинного послання, можна ставити запитання. Правильніше сказати, тепер треба ставити собі завдання. І виконувати їх. Крок за кроком. У мене є ідеї.

Спочатку розбираємо текст послання: «Коли зберуться всі часи в один» — час нам треба визначити. Будемо над цим працювати. Я займуся зараз же... Поки що версій у мене немає. «Затопчуть душу лева кам'яного» — кам'яних левів у Львові безліч. Не виключено, що в одному з них — душа Львова. Змушені шукати. «Його гріхи, що в мороці воскреснуть ». Те, що з мороком, із силою темряви нам доведеться воювати — ви збагнули вже самі. Тож тут коментарі зайві. «І паде місто мертве в лігво змія...» Хто змій? Де його лігво? — питання на засипку.

Тепер давайте зробимо деякі висновки:

Юрій Змієборець і кам'яний лев — основні об'єкти пошуків. Тільки там можна знайти відповідь. Сьогодні в мене безсонна ніч. Може, ранок щось підкаже. Замовте мені, Леве Львовичу, дві піци і три пляшки «Моршинської». І я поїхав. Бо, чесно кажучи, такого адреналіну я не відчував відтоді, коли відправив вас у підземний замок з табличкою «ВХОДУ НЕМАЄ». Дайте мені номер мобільного Марі, бо у вас що є телефон, що його немає — користі від нього ніякої. Як ви любите казати: як з козла молока. Текст я пам'ятаю. А це треба спалити. — І Борис від свічки запалив Левові записи. Лев було сахнувся, не хотів дати посланню згоріти.