Олесь Бердник - Вогнесміх

— Не турбуйтеся, — махнув рукою Тао, — ми друзі, які там можуть бути церемонії у жерлі вулкана? Я кажу це не буквально, це — в переносному розумінні. Ми — в історичному вулкані, і етикет — дитячі забавки. Я вас слухаю…

— Ви знайомі з письменником Олексієм Толстим?

— Знаю, читав.

— У нього є роман…

— А, ви ось про що! — Пірат засміявся іронічно. — «Гіперболоїд інженера Гаріна»? Проблема диктатора? Претендування на володіння світом? Я знайомий з усіма можливими варіантами фантастичних, утопічних, реальних типів і образів диктаторів та претендентів на глобальне панування. Треба ж було знати, в якому напрямку працювала думка людства, вирішуючи цю проблему. Довелося прийти до сумного висновку: все, що робилося досі, дитячі іграшки, хоч і досить криваві.

— Якщо все це — дитячі іграшки, то навіщо їх повторювати?

— Я нічого не повторюю, — владно перебив Тао. — Претенденти на здійснення планетарної мутації соціуму силою, диктатом були неуками в елементарних питаннях. Всі їхні зусилля й наміри базувалися або на зоологічній ненависті до слабіших, на амбіції зверхності, або на параноїдальних комплексах, на містичних псевдомісіях. Візьміть всіх отих тамерланів, іскандерів, чінгісів, наполеонів, гітлерів — все це ущербні типи, котрим «щасливий» збіг обставин дав випадкову козирну карту. Але стратегічно вони перемогти не могли, хай їх навіть підтримували найвельможніші сили Землі, бо жадали волюнтарно змінити карму світу для власного прославлення або зиску. Це — нонсенс!

— Але ж ви прагнете того самого?

— Далеко не так! Течія хай лишається течією. Їй треба дати інші, безпечніші канали, не засмічені гидотою буржуазних соціумів, вільні від диктату грошових мішків. І тоді ріка народів потече в потрібному напрямку. Треба змести антиеволюційні шлюзи брехливих політиканів, і глибинна могутність духу ринеться до творчих діянь, про які ми й уявлення не маємо. Як може ця сила проявитися, коли їй від народження приготовлено хитрі, замасковані річища, котрі ведуть в ніщо, у розпорошеність, у безвихідь, до підвалів банків, де кристалізується психоенергія у вигляді золотих монет? Урагани інформаційних смерчів вирують над планетою, хіба може навіть освічена особа щось протиставити цій стихії, окрім приниженого обурення та безсилого зітхання?

— Як же ви зруйнуєте ці шлюзи і загороди?

— Силою. З космосу треба проголосити нову еру — еру вільної думки й творчості. Поставити ультиматум мілітарним урядам та військово-промисловим комплексам: негайне роззброєння або знищення!

— Ого! Суперанархізм! Ви гадаєте, що закони суспільного розвитку можна так волюнтарно міняти? Окриком із космосу?

— Даремно іронізуєте. Закони в соціумі не віжки, а пластична субстанція, з якої творяща рука може ліпити потрібну форму. Ваш Ленін був таким безстрашним творцем, він мужньо й блискавично йшов назустріч страшним бурям. І переміг! Бо осідлав хвилю неповторної миті. Це вже з вашого духовного арсеналу, учителю! Я займаюся плагіатом!

— Але ж Ленін опирався на маси, — зауважив Гриць. — Як ви можете порівнювати його дії з діями авантюрного одинака?

— Він теж умів протистояти більшості у власній партії, якщо відчував свою правоту, — заперечив Тао. — Крім того, тодішня епоха мала іншу динаміку й актуальність. Вам необхідно було сформувати новий соціум, можливості для формування нової людини. Але ж це лише трамплін для стрибка. Куди? Що далі, коли перед планетою зяє термоядерна прірва, а час обмежений до років, а може, днів? Потрібна безумна безстрашність у пошуку нових рішень. І всеозброєність. Ви самі це добре знаєте, і не граєтеся з буржуа в бирюльки. Імперіалісти осідлали космічного мілітарного змія. Це вже глобальний скорпіон, який в божевіллі може вжалити людство й себе водночас. Тому треба поспішати. Я хочу стати дамокловим мечем над головами тиранів. Усунути їх від влади, і хай народи оберуть самі своїх лідерів.

— А ви?

— А я, — Тао весело засміявся, — стану вільним птахом. Може, зберу авантюрних хлопців та махну десь до інших зірок або навіть галактик. Не вірите? Мій корабель — чудо! Для нього простору-часу не існує. Хочете стати моїм сподвижником?

Гриць переглянувся з учителем Лі і, ніби не чуючи останнього запитання, запитав:

— А чому б вам… не об’єднати свої зусилля з країнами, котрі є прихильниками миру? Це ж велика сила, моноліт.

— Я не вірю в дипломатичні зусилля, — спохмурнів Тао. — Риторика дракона не зупинить. Де гарантія, що не відбудеться апокаліпсична контрреволюція? Що фашистські групи не оволодіють «абсолютною» зброєю?