Олесь Бердник - Вогнесміх

— Треба попередньо обговорити варіанти того, що сталося, — сказав генерал. — Необхідна реконструкція послідовності подій, що привели до катастрофи. Спостерігач від французької академії наук бажає висловитись. Прошу вас, мсьє Мішель Бурше…

Космонавти побачили на екрані худорляве обличчя відомого французького космолога, схожого на Ромена Роллана: прозорі очі дивилися на Юрія Гука привітно й серйозно. Він почав швидко говорити, палко жестикулюючи (синхронний переклад російською мовою накладався на його мову):

— Ваша гіпотеза, мсьє Гук, викладена в «Роздумах космобіолога», достатня для визначення нашої астроситуації. Футурологія та фантастика світу також переповнена подібними припущеннями. Отже, факти, що відкриваються тепер, не є для нас чимось екзотичним, небувалим. Зрештою, всі апокаліпсиси, всі попередження минулого, всі алгоритми релігій та містичних концепцій висували ідею «рятунку», «звільнення», «виходу» і так далі. В чому справа? Як могло таке статися в світі «нормальному», де нікому ніщо не загрожує? Як могли б виникнути ідеї «рятунку» там, де буття розвивається спокійно, у відповідності з велінням універсуму? Тому є сенс не відкидати навіть символічних тверджень міфічної психології древніх, бо в них могло зберегтися зерно прадавнього знання, спотвореного віками хаотичної історії. Спробуємо відтворити космогенетичну картину минулого…

Легенди народів світу твердять про прадавню титанічну епоху, про так званий Золотий Вік. В перекладі на сучасні наукові поняття це було цільне буття , континуальне буття, розкішне мегакосмічне древо, де всеу всьому розвивалося гармонійно й нормально. Це була своєрідна парникова ситуація, в якій виникло і саме життя, і зародився розум, сягнувши титанічного рівня. Ми не можемо знати подробиць тієї цільності, бо вже сформовані у дискретному світі, у світі вібрацій, ритмів, ущербності, неповноти, розірваності, хвильовості, спіральності. Ми — і це гарно сьогодні ілюстрував мсьє Гук — знаходимося у космічній каруселі, тому — ясна річ! — неспроможні чітко визначити реальність континууму, що лишається поза «межами» гравітаційної спіралі падіння. Так — відбулася ще не відома нам катастрофа, і далі — відрив від материнського прабуття.

У мене виникає дивна думка, що Мегакосмос перевіряє нас на зрілість. Вся ця ситуація — екзамен, іспит. Або знайти рятунок — або пропасти. Ми — в течії вражаючого масштабного експерименту. Мізерні життєві, розумові парості буттю не потрібні, життєва динаміка відбирає всеперемагаюче зело, здатне прорости навіть у якійсь щілині на прямовисній стіні. Ілюструю свою думку: на дубі виростає жолудь, він розкошує в повному єднанні з батьківським стовбуром, листям, гіллям, коренем — це і є повноцінне буття, де відсутні катастрофи і сумніви. Потім — пора дозрівання й падіння жолудя, відрив від материнського лона. Відчуття покинутості, самотності, відчаю. Довкола вітри, дощі, може, безводдя, може, кам’янистий грунт, може, свині, котрі прагнуть з’їсти жолудь, або птахи, які загрожують його склювати, і так далі. Треба збагнути всі ці умови і відтворити з себе прасвіт батьківського дуба.

Ось ситуація Землі: ми — носії титанічної програми колишньої континуальної суперцивілізації. Вона — в нас, в наших генетичних глибинах. Ми відірвалися від «стовбура» цільного буття і «надаємо» у незбагненне поле, в якусь яму, де можемо прорости або загинути — залежно від того, що нас очікує. Падіння в інферно Чорної Діри — це ефект відриву, котрий має стати новим початком , новою космічною весною, якщо ми самі собі підготуємо добрий грунт для проростання.

Головне — усвідомити, як це сталося, що ми несемо в собі, як в цих умовах знайти шлях до самореалізації. Згоден з попередніми думками про те, що пращури знали про космічну загрозу спопелення планети. Саме про вогняну смерть говорили древні мудреці: можливо, то був відгомін ще титанічного знання, спотвореного релігійними культами і апологіями жерців.

— Дякую, мсьє Бурше, — озвався генерал. — Ваша натурфілософічна картина дуже цікава. Це наближає нас до змалювання більш раціональної картини ситуації. Ставиться питання: чи є якісь конкретні докази на користь гіпотези про ущербність планетарного життя? І ще: які можуть бути варіанти «виходу» з «спіралі падіння»?

— Дозвольте мені, — раптово обізвався Іван Гук. Його сива кучма з’явилася на екрані. — Ми маємо таку лавину інформації, що з неї можна конструктивно ліпити безліч варіантів та моделей космоситуації. Але це означає — гратися з примарами, тут я згоден з тобою, Юрку. До речі, я прибув на розмову з тобою не випадково: ми з Борисом вже обговорювали деякі цікаві факти, тривіальні факти, треба сказати, але вони залишилися поза увагою дослідників.