Урсула Ле Ґуїн: Останній берег

— А звідки... з якого острова прибув сюди Архімаг? — раптом запитав дивакуватий королевич, навіть не глянувши на чудову різьбу, що вкривала стіни та склепінчасту стелю величної галереї, через яку вони в цю мить проходили. Там було зображене Дерево Життя — кожен з тисячі його листочків, здавалося, випромінював незгасне світло вічності.

— Він із Ґонту, — відповів Талан. — Череду в селі пас.

— Архімаг був пастухом? — щойно тепер, почувши те, про що на Роуку знає кожен школяр, Арен недовірливо глипнув на співрозмовника.

— Ну, звісно... Зрештою, більшість ґонтійців цим займаються, хоча дехто з них промишляє піратством, а декому вдається стати чаклуном. Слухай, королевичу, я ж не сказав, що він і досі пасе кіз!

— Але як міг простий пастух стати Архімагом?

— Точнісінько так само, як і королевич або багацький синок! Приплив на Роук, учився у Школі, потім повернув каблучку з атуанських Гробниць, побував на Драконових Пасовищах, перевершив у майстерності всіх Майстрів і згодом став найвидатнішим чаклуном із часів Ерет-Акбе. Хіба цього мало?

Вони вийшли з галереї й опинилися перед північною брамою, за якою вже виднілися міські вулиці. Тепле полудневе проміння мріло над зеленими пагорбами, дахами будинків і Твільською бухтою. Тут юнаки спинилися.

— Щоправда, все це було дуже давно, — сказав Талан. — Відтоді, як він став Архімагом, не трапилося нічого особливого. Зрештою, всі вони такі. Я гадаю, що Архімаги просто повинні завжди залишатися на Роуку і стежити за тим, щоби не порушилася світова Рівновага. До того ж, він уже доволі старий...

— Старий? І скільки ж йому років?

— Ну, либонь, за сорок... Або й під п'ятдесят!

— А ти його бачив?

— Певно, що бачив! — гостро відповів Талан. Цей царствений бовдур, окрім усього, виявився ще й царственно зарозумілим!

— І часто?

— Ні. Зазвичай він любить самотність. Але коли я вперше приплив сюди, то бачив його у Фонтанному дворі.

— Я з ним там розмовляв сьогодні...

Арен сказав це таким тоном, що Талан поглянув на нього уважніше і пояснив:

— Це було три роки тому. Я тоді так злякався, що навіть і не розгледів його до пуття. Я ж був іще зовсім хлопчиськом... До того ж там, біля фонтану, одразу й не збагнеш, хто перед тобою насправді стоїть. Найліпше я пам'ятаю його голос і дзюрчання води. — Він якусь мить помовчав, а тоді додав: — Між іншим, з його вимови одразу помітно, що він — ґонтієць.

— Якби я вмів розмовляти з драконами їхньою мовою, — сказав Арен, — мені було би байдуже, яка в мене вимова...

Після таких слів Талан поглянув на гостя приязніше і запитав:

— А ти, принце, що, приїхав до Школи вступати?

— Ні. Батько доручив мені передати Архімагові послання.

— Колись Енлад входив до складу Королівства, еге ж?

— Так. Енлад, Ілієн і Вей. А, крім того, — ще й Хавнор та Ея, але там уже не залишилося нікого з роду Великих Королів. Натомість, приміром, володарі Ілієну є нащадками Гемаля Хвиленосного і Махаріона, котрий був Королем Земномор'я. Вейську династію започаткували Акамбар і Шеліти. А найдревнішим є рід королів Енладу, заснований Моредом і його сином Серіадхом. Саме вони побудували Енладський палац.

Арен переповідав усе це так, як школяр повторює вивчене напам'ять правило. Вочевидь, зараз королевич переймався зовсім іншими клопотами.

— Як гадаєш, чи зможемо бодай хоч ми на своєму віку побачити нового короля у Хавнорі?

— Я ніколи про це не думав.

— А от у нас, на острові Арк, частенько про це думають. Тепер ми входимо до складу Ілієнського князівства — відтоді, як запанував мир. Не пам'ятаєш, коли це сталося? Здається, сімнадцять чи вісімнадцять років тому, коли Каблучку з Руною Єднання було повернуто у Королівську вежу у Хавнорі. Тоді життя на якийсь час нібито покращало, але зараз справи ще гірші, ніж будь-коли. Час, час уже справжньому Королеві зійти на трон Земномор'я і владарювати під Знаком Миру! Люди втомилися від війн, від нападів морських розбишак, від зажерливості гендлярів і від свавілля вельмож, які знущаються над підданцями. Роукські мудреці можуть лише вказати істинний шлях, але їм не до снаги вести людей цією дорогою. Маги повинні дбати про збереження світової Рівноваги, а сила і влада мають належати істинному Королеві.

Тепер Талан говорив щиро, з пристрасним піднесенням, забувши про свої небилиці та ущипливі дотепи, тож, зрештою, ця розмова захопила й Арена.

— Енлад — край багатий і миролюбний, — повільно промовив принц. — Ми завжди уникали чвар, одначе добре знаємо про те, що коїться на інших островах... Так чи інакше, а на Хавнорському троні ось уже вісімсот років — відтоді, як помер Махаріон, — немає нікого. Хтозна, чи приймуть народи Земномор'я істинного державця, чи коритимуться новому Королеві?