Стивен Кинг - Шукач [Стрілець]. Темна вежа I

Врешті-решт виявилося, що в страті нема нічого такого особливого. І це втішило Роланда. Гекса привезли у відкритому возі, але впізнати його можна було тільки з величезного обхвату тіла, бо очі йому зав'язали широким шматом чорної тканини, що закривав обличчя. Дехто з натовпу почав кидати каміння, але основна маса не відривалася від сніданку й просто споглядала.

Не надто добре знайомий Роландові стрілець (він тішився з того, що не його батько витягнув чорний камінь) обережно повів Гекса вгору сходами. Двоє Вартових пройшли вперед, зайняли свої позиції обабіч люка. Коли Гекс і стрілець-кат зійшли нагору, то екзекутор накинув мотузку із зашморгом на перекладину, а потім — на шию кухареві й затягував вузол доти, доки він не опинився біля лівого вуха. Птахів не було видно, але Роланд знав, що вони десь причаїлися й очікують на здобич.

— Ти хочеш покаятися? — спитав вішатель.

— Мені нема в чому каятися, — відповів Гекс. Слова він вимовляв легко, та й голос навдивовижу був сповнений гідності, попри те що рота йому прикривала ганчірка, яка звисала на обличчя. Тканина злегка тріпотіла на приємному вітерці, що вже посилювався. — Я не забув обличчя свого батька: його образ завжди був зі мною.

Роланд швидко оглянув натовп, і побачене його стурбувало: невже юрба співчуває? Навіть захоплюється? Обов'язково треба спитати в батька. Певне, темні часи настали, якщо зрадників називають героями (чи навпаки, невесело подумав він). Авжеж, темні часи. Шкода, що він не надто добре все розуміє. Зненацька стрельнула в голові думка про Корта й хліб, який він їм Дав. Він відчув презирство — не за горами той день, коли Корт йому прислужуватиме. Але, мабуть, не Катбертові. Мабуть, Берт не витримає Кортового прицільного вогню й залишиться пажем чи грумом (або, що стократ гірше, стане напахченим дипломатом, який марнує час у приймальнях чи зазирає у шарлатанські магічні кристали разом із маразматичними королями й принцами). Але Роланда така доля не спіткає. Він це знав напевне. Його призначення — відкриті простори й довгі поїздки верхи. Пізніше, на самоті, він дивуватиметься з того, що така доля могла здаватися йому бажаною.

— Роланде?

— Я тут. — Він узяв Катберта за руку, і їхні пальці міцно сплелися.

— Тебе звинувачують у масовому вбивстві й підбурюванні до заколоту, — виголосив кат. — Ти перейшов межу дозволеного в цьому світі, і я, Чарльз, син Чарльза, відправляю тебе у вічну пітьму.

Натовп загомонів, подекуди прозвучали нарікання.

— Я ніколи…

— Розповіси свою байку в пеклі, недолюдку, — сказав Чарльз, син Чарльза, й обома руками в жовтих екзекуторських рукавицях натиснув на важіль.

Ляда люка впала в отвір. Втративши опору, ноги Гекса, який досі намагався щось сказати, блискавично провалилися вниз. Ця мить назавжди закарбувалася в пам'яті Роланда. Провалюючись, кухар намагався говорити. І де ж закінчить він останнє речення, почате на землі? Слова обірвалися, коли пролунав хрускіт, звук, що нагадував гучне потріскування оберемка смолистих соснових гілок у коминці.

Але загалом Роланд думав, що буде страшніше. Кухареві ноги один раз смикнулися й розійшлися у вигляді широкої літери V. Юрба вдоволено засвистіла. Вартові, що досі стояли виструнчившись, розслабилися й почали неуважно збирати речі. Чарльз, син Чарльза, повільно спустився сходами, осідлав коня і поїхав геть, грубо торуючи собі шлях крізь натовп галасливих любителів поснідати на природі. На ходу огрів арапником кількох роззяв, що забарилися, і вони стрімко порснули навсібіч.

Після цього натовп швидко розбрівся в різні боки, і за сорок хвилин не залишилося нікого, крім двох хлопчаків, які сиділи на невеличкому узвишші. Чуючи нову здобич, на поле вже зліталися птахи. Один крук по-свійськи опустився на плече покійника і почав тицяти клювом у блискучу сережку в формі кільця, яку Гекс завжди носив у правому вусі.

— Це ніби не він, він зовсім на себе не схожий, — сказав Катберт.

— Та ні, схожий, — впевнено заперечив йому Роланд, коли вони наближалися до шибениці з хлібом у руках. Катберт розгубився.

Під перекладиною вони стали й подивилися на скоцюрблений труп, що погойдувався. А Катберт зухвало простягнув руку і торкнувся волохатої щиколотки. Тіло перекрутилося навколо своєї осі й знову повторило рух маятника.

Потім вони швидко розламали хліб і розкидали великі крихти під ногами повішеного. А коли вже від'їжджали верхи, Роланд озирнувся — лише один раз. Поле рясніло птахами, їх були тисячі. І нарешті він збагнув, що хліб має лише символічне значення.