Діана Джонс: Мандрівний замок Хаула

Світло походило із зеленувато-жовтого полум’я, що палало і мерехтіло навкруги, але якось затьмарено, зовсім не даючи тепла і лише трішечки зблискуючи. Софі ніяк не вдавалося роздивитися його: полум’я весь час утікало від її погляду кудись убік. Ну та чого ще було чекати від чаклунства!

Софі знову знизала плечима і пішла за пажем поміж тонкими колонами — настільки ж коминоподібними, що й решта споруди.

Нарешті пажі привели її у щось на кшталт центральної печери. А може, це був просто проміжок між колонами. На той час Софі вже остаточно заплуталася. Фортеця здавалася їй величезною, хоча вона підозрювала, що все це просто омана, як і Мандрівний Замок. Відьма стояла тут і чекала на неї. Знов-таки, важко було сказати, звідки Софі це знає, — якщо не рахувати того, що це не міг бути ніхто інший. Тепер Відьма здавалася неймовірно високою і худою, а волосся в неї стало світлим і лежало на кістлявому плечі, заплетене в тоненьку кіску. На Відьмі була біла сукня. Коли Софі пішла на неї, вимахуючи ціпком, Відьма позадкувала.

— Не смійте мені погрожувати! — вигукнула вона стомленим слабким голосом.

— Віддайте мені міс Ангоріан, і тоді ніхто вам не погрожуватиме, — відповіла Софі. — Я заберу її і піду.

Відьма відступила далі, розмахуючи обома руками. А пажі розпливлися в липкі оранжеві пухирі, які піднялися в повітря і полетіли до Софі.

— Гидота! Забирайтеся геть! — закричала Софі, відбиваючись від них ціпком. На оранжеві пухирі її ціпок ніяк не подіяв. Вони ухилилися від нього, злилися докупи і майнули над головою Софі. Вона вже було вирішила, що позбулася їх, як раптом виявила, що вони приклеїли її до коминової колони. Оранжеве липке паскудство обплело їй ноги, коли вона спробувала поворухнутися, і боляче смикало за волосся.

— Краще вже зелений слиз! — вигукнула Софі. — Сподіваюся, це не справжні хлопчики.

— Всього лише еманація, — пояснила Відьма.

— Відпустіть, — сказала Софі.

— Ні, — просто сказала Відьма. Вона відвернулася і, здавалося, втратила будь-який інтерес до Софі.

Софі стала боятися, що, як завжди, знову все напсувала. Липка гидота ставала все більш міцною й еластичною з кожною секундою. Як тільки Софі намагалася ворухнутися, її знову притягувало назад до коминястої колони.

— Де міс Ангоріан? — запитала вона.

— Ви її знайдете, — відповіла Відьма. — Але почекаємо, поки прийде Хаул.

— Він не прийде, — заперечила Софі. — У нього вистачить розуму не прийти. І ваше прокляття так і не спрацювало.

— Ще спрацює, — злегка посміхнулася Відьма. — Ви ж піддалися нашій омані і прийшли сюди. Доведеться Хаулу хоч раз вчинити по-чесному. — Вона знову змахнула рукою, цього разу в бік тьмяного полум’я, і з-поміж двох колон викотилося щось на кшталт трону і зупинилося перед Відьмою. У ньому сидів чоловік у зеленому мундирі та в блискучих високих чоботях. Софі спочатку вирішила, що він спить, звісивши голову набік, так що її не видно. Але Відьма знову змахнула рукою. Чоловік випростався. Голови в нього не було зовсім. Софі зрозуміла, що дивиться на те, що лишилося від принца Джастіна.

— Якби я була Фанні, — зауважила Софі, — я би пригрозила, що знепритомнію. Негайно поверніть йому голову! Він же виглядає просто жахливо!

— Я позбулася обох голів ще місяць тому, — сказала Відьма. — Череп чарівника Салімана я продала разом із його гітарою. Голова принца Джастіна валандається десь разом з іншими непотрібними частинами. Це тіло — досконале поєднання принца Джастіна і чарівника Салімана. Воно чекає лише на голову Хаула, щоби перетворитися на довершену людську істоту. Коли в нас буде голова Хаула, Інгарія отримає нового короля, а я стану його королевою і буду правити.

— Та ви геть з глузду з’їхали! — обурилася Софі. — Ви не маєте права робити з людей складанки! Та й не думаю, що Хаулова голова зможе вам якось придатися. Вже вона якось знайде спосіб вислизнути.

— Хаул зробить усе, що ми скажемо, — з хитрою загадковою усмішкою сказала Відьма. — Ми підпорядкуємо собі його вогненного демона.

Софі зрозуміла, що справді налякалася. Тепер вона була впевнена, що таки точно знову все напсувала.

— Де міс Ангоріан? — запитала вона, вимахуючи ціпком.

Відьмі не сподобалося, що Софі вимахує ціпком. Вона відступила.

— Я дуже втомилася, — промовила вона. — Ви, люди, постійно плутаєте мені плани. Спочатку чарівник Саліман не бажав навіть і наближатися до Пустирищ, тож мені довелося пригрозити принцесі Валерії, і тоді король звелів йому вирушити сюди. Коли ж Саліман прибув, він виростив тут багато дерев. Потім король кілька місяців не відпускав принца Джастіна шукати Салімана, а коли цей дурень усе-таки подався на пошуки, то з якогось дива узяв далеко північніше, і мені довелося застосувати все своє мистецтво, щоби заманити його до Пустирищ. Хаул справив мені ще більше клопоту. Раз йому вдалося вислизнути. Мені довелося вдатися до прокляття, щоб дістати його, а коли я намагалася вивідати про нього достатньо багато, щоби могти накласти прокляття, ви влізли в те, що залишилося від Саліманових мізків, і справили мені ще більше клопотів. А тепер, коли мені вдалося заманити вас сюди, ви трясете ціпком і сперечаєтеся зі мною. Я тяжко працювала, щоб досягти нинішнього стану справ, і не треба зі мною сперечатися.