Стівен Кінг - Загублена земля. Темна вежа III

— Що воно таке, Роланде? Ти знаєш?

— Здається, він назвав його Вартовим, — сказала Сюзанна.

— Так. — Від здивування Роланд говорив повільно. — Я думав, нікого з них вже немає, принаймні, так мусило бути. Звісно, якщо вони взагалі існували десь, окрім казок старих бабусь.

— Хай що це було, воно сказилося, це точно, — сказав Едді.

Роланд слабо всміхнувся.

— Якби тобі було дві чи три тисячі років, ти б теж сказився.

— Дві–три тисячі років?! Господи!

— Це ведмідь? Правда ж? А то що таке? — Сюзанна показувала на якусь річ, подібну до квадратної металевої таблички, прикріпленої високо на товстелезній задній лапі ведмедя. Вона майже заросла густою шерстю, і помітити її було б важко, якби не промінь полуденного сонця, що зблиснув на поверхні іржостійкої сталі.

Ставши навколішки, Едді нерішуче простягнув руку до таблички, чуючи, що зсередини поваленого велетня досі долинають дивні притлумлені клацання. Він подивився на Роланда.

— Не бійся, — заохотив його стрілець. — Він неживий.

Едді відвів убік злиплу шерсть і нахилився ближче. На металі

були вигравіювані якісь слова. Ерозія майже повністю знищила їх, але Едді зрозумів, що, доклавши певних зусиль, напис можна розібрати.

— Господи Боже, це робот, — тихо мовив Едді.

— Не може бути, — сказала Сюзанна. — Коли я його підстрелила, в нього кров пішла.

Можливо, але взагалі–то у ведмедя звичайного бурого не росте на голові антена радара. І наскільки мені відомо, ведмідь звичайний бурий не доживе до двох–трьох ти… — Він затнувся, бо дивився тієї хвилі на Роланда. Коли до Едді знову повернувся дар мови, в його голосі звучала відраза. — Що ти робиш, Роланде?

Роланд не відповів, але в цьому не було потреби. Було цілком очевидно, що він робить: виколупує ножем око ведмедеві. Операцію він виконав швидко, охайно й точно. Якусь мить потримавши криваву коричневу кульку слизу на кінчику ножа, він блискавичним рухом викинув її геть. Із пустої очниці вилізли кілька хробаків — і здохли, проповзши трохи вниз до пащі ведмедя.

Стрілець схилився над очницею Шардика, великого ведмедя–вартового, й зазирнув усередину.

— Підійдіть–но сюди й подивіться, — сказав він. — Я покажу вам диво останніх днів.

— Спусти мене на землю, Едді, — попросила Сюзанна.

Він послухався, і жінка, швидко пересуваючись за допомогою рук і стегон, наблизилася до місця, де над роззявленою широчезною пащею ведмедя сидів навпочіпки стрілець. Приєднавшись до них, Едді зазирнув у прогалину між їхніми плечима. Так вони втрьох і сиділи в цілковитій тиші, яку порушувало тільки каркання круків, що сварилися, кружляючи в небі. Впродовж хвилини жодне не могло вимовити й слова.

Із очниці витекло й швидко засохло кілька струмків крові. Та Едді побачив, що це не просто кров. До неї домішувалася прозора рідина зі знайомим запахом — банановим. Із тендітного плетива сухожиль, що обрамлювали очницю, виростало щось на кшталт павутини зі струн. Позаду них, біля задньої стінки очниці, блимав червоний вогник. Він освітлював крихітну квадратну плату, на якій виднілися сріблясті горбики, що могли бути тільки припоєм.

— Та це не ведмідь, це ж, блін, Sony Walkman [4] Sony Walkman — популярна марка портативних музичних програвачів. якийсь, — пробурмотів Едді.

Сюзанна озирнулася на нього зі здивуванням.

— Що?

Та нічого. — Едді кинув погляд на Роланда. — Як гадаєш, можна залізти рукою всередину? Це безпечно?

Роланд стенув плечима.

— Мабуть, так. Якщо в цій істоті й сидів демон, то він полетів геть.

Едді просунув у отвір мізинець, готовий будь–якої миті відсмикнути його, якщо відчує щонайменший розряд електрики. Він торкнувся холонучої плоті всередині очниці, що за розміром нагадувала бейсбольний м'яч, а потім діткнувся однієї зі струн. Тільки то була не струна, а тонка, як павутинка, сталева нитка. Едді забрав палець і побачив, як крихітний червоний вогник іще раз блимнув та згас навіки.

— Шардик, — пробурмотів Едді. — Я чув це ім'я, але не можу згадати, де й коли. Сьюз, а тобі воно про щось говорить?

Вона заперечно похитала головою.

— Прикол у тому… — Едді безпорадно розсміявся. — Мені воно асоціюється з зайцями. Ну хіба не маячня?

Роланд підвівся. Його колінні суглоби при цьому хруснули так голосно, наче пролунали постріли з револьвера.

— Нам доведеться перенести табір деінде, — сказав він. — Земля тут зіпсована. Інша галявина, та, куди ми ходимо стріляти, буде…