Дара Корній - Зворотний бік світла

— З поверненням, синку, — Мор щасливо посміхався, побачивши остаточну переміну в Стрибі. Син рідко бачив посмішку на обличчі батька, завжди суворого та строгого. — Тепер, Стрибоже, сину мій єдиний, можемо і поговорити.

Стрибог провів лівою рукою по сварзі у себе на шиї. Він і справді повернувся додому.

Спека, переборовши безконечні літні грози та вранішню львівську сирість, виповзла на вулиці Львова. Батьки збиралися на відпочинок у Болгарію на чотири тижні до старих приятелів. Після вступних у Мальви практика, а потім вона зголосилася їхати волонтером у дитячий табір. Еге ж, вона назло всім ворогам здала добре тести і з боями вступила на історичний до Франкового університету, ще й на державний. Чому з боями? Бо подавалися документи паралельно і на економічний. Туди також проходила за конкурсом, але батьки демократично вирішили — дитина сама має вирішити, ким вона хоче стати. Ну вже точно не економістом. Тому вирішила, що міцно думатиме тиждень (це щоб мамі не так боліло), а потім і оголосила — історія. Звісно, батьки неохоче залишали у Львові Мальву одну. Та на пару днів, поки в дитини практика, зголосилася приїхати бабуся, а далі — табір і все під контролем вихователя, якого батьки знають «сто років» і довіряють йому, як собі.

Мальва вже звикла до трансформацій, які відбувалися з нею від часу отримання оберега. Якщо не зможеш змінити ситуацію, то зміни своє до неї ставлення. Здається, вичитала цю глибоку думку на фейсбуці, і вирішила спробувати. Вона навчилася контролювати видіння веселок над головами людей та наповненість душ. Бачила тих, хто мав тільки половину душі, були такі, що змаліли на чверть. Одного разу дивилася по телевізору передачу про серійного вбивцю Онопрієнка. Мальва думала, що зомліє, стільки чорноти всередині того місця, де мала бути душа, вона ще не зустрічала. Вона спочатку думала, що в людини просто відсутня душа, але… Ні, душа не була зачеплена, ніхто ззовні до неї не торкався, той чоловік самостійно це з собою витворив — зганьбив, зачорнив душу, зґвалтував її.

Після побаченого їй довго було зле, бо не мала кого запитати — чому так трапилося. Одне, коли людина піддається спокусі й продається, по-різному буває — життя для смертельно хворої дитини, гроші на операцію, статки для дітей, заміжжя для себе, маля для повноти сімейного щастя… А ось так, добровільно, спотворити себе. Жити без краплі світла всередині? Чому люди з собою таке чинять?

Спробувала на цю тему порозмовляти з мамою — мама говорила якісь дивні слова про релігійність, звернення до Бога, молитви перед сном. Та Мальва ж питала про геть інше. Щоб не розчаровувати матір, пару разів сходила до церкви і вдала, що все зрозуміла. В церкві ліпше не ставало, точніше не так. Коли це робила не під час служби, коли храм був порожній, то відчувала, як всю її наповнюють світло та радість, умиротворення, спокій, не хотілося навіть виходити з храму. Розуміла тепер, чому дехто з людей, не витримавши чорноти довкола, зачиняється у монастирі, стає ченцем. Ті люди бачать те світло, яке зуміла розгледіти вона, і ще вони відчувають майже фізично сильний зв’язок з Тим, хто сидить там нагорі і цим всім керує, вміючи прощати, дарувати, любити безмежно. Мальва не знала, чи правильно то пояснює собі, просто так відчувала і все. Але коли церкву наповнювали прихожани, світло майже зникало, натомість з’являлася людська дріб’язковість, яка надокучливо стукала різними бажаннями, хотіннями, і божественного в тому було найменше — невірний чоловік, заздрісна сусідка, жінка-п’яничка, син-наркоман, здоров’я для себе і для родини, статки для себе і для родини, молодість для себе, старість для сусіда і теде, і тепе. Як вона тоді співчувала Творцю, який це все мусив слухати. Пізніше ловила себе на думці, що думає крамольні речі, побожно хрестилася і йшла додому, усвідомлюючи себе великою грішницею, відчуваючи фізично біль у тому місці, де висить оберіг. А одного разу, коли вже терпіти стало несила, вона пішла сповідатися. Вибрала найстарішого і найдосвідченішого священика-монаха, як їй здавалося, стовідсоткового, для кого віра — то покликання, а не засіб заробляння грошей. Тут навіть увімкнула своє бачення — повна світла душа, правда, бліді вицвілі кольори над головою — це свідчення поважного віку старшої людини. Спочатку все йшло, як годиться. Вона зачала з того, що сповідалася дуже давно, що має багато запитань до Бога, тобто до нього, священика, як представника Бога. Він натомість вислухав усі її сумніви, поставив кілька запитань — чи спала вона з хлопцем, чи є у неї місячні і чи вдома до неї не чіпляється (з недобрими намірами) її батько. Коли ж вона чемно начебто йому відповіла на всі свої сумніви, він просто сказав, що не може їй дати розгрішення, поки не поговорить з її батьками, і назначив їм типу побачення назавтра, і щоб вона також обов’язково прийшла, бо то має бути щира довірлива розмова у храмі божім за молитвою, а ще при церкві раз на тиждень майже задарма працює монах-психолог, який і дасть дівчинці відповіді на всі її запитання. Звісно, вона того всього не виконала, почувалася зрадженою та скривдженою. Бог до цього не мав жодного стосунку. Відтоді заходила до церкви тільки тоді, коли та була порожня. Стояла і молилася як уміла, без посередників.