Дара Корній - Зворотний бік світла

Перед головною будівлею на площі Чотирьох доріг зупинився. Площа Чотирьох доріг називалася так тому, що від неї в різні боки розходилися чотири дороги, вздовж тих доріг і розташовувалися низькі одноповерхові будиночки, підсобні приміщення. В тих будиночках-халупках мешкали почвари-потвори з кавалками та осколками душ, які допомагали темним. Тільки таким могли довіряти темні. Душевні каліки — непогані служки, вірні, віддані. Звісно, їм втрачати вже нічого, і так все втрачено, а та пучка духу, що тримає їх при надії, навіть не при житті, при найменшій зраді чи непослуху просто руйнувалася. Це не страх смерті, бо смерть — це ще не кінець, то відомо всім. Це страх перед цілковитим зникненням, який робив з проклятих ідеальних слуг. Смертні з повними душами сюди не заходили. Бо тим тільки дай волю — розведуть балаган, вносячи в ідеальний світ почуття: ненависть, віру, злість чи любов, останнє найнебезпечніше. Тому жодний смертний ще ні разу не переступив порогу Відтіні.

Головний Храм поселення Відтіні — Храм Чорнобогів. Він збудований з чорного каменю і набагато вищий від Храму Сонця в Яровороті, який має лишень три поверхи, а тут — просто чорнокамінна безкінечність, що сягає неба. Храм має круглу форму, а його верх губиться в сірому небі за хмарами, які там постійно мешкають. Ззовні храм справляє враження не дуже просторого, однак, коли потрапляєш всередину, все змінюється. Він там величезний. На першому поверсі знаходиться центральна зала, жертовний камінь та помешкання Морока. Вгору ведуть залізні гвинтові сходи. Жартома її називають — драбиною на той світ. Якесь раціональне зерно в тому є. Поруччя зроблене у вигляді чорних багатоголових змій, а бокові решітки оздоблені так званими сценами людських гріхів. Творець драбини — справжнісінький гуморист. Щоб так художньо принизити смертних, слід добре запізнатися з ними — заздрість, пиха, брехня, чвари, наговір, зрада, зухвалість, гординя, нікчемність, лінь і ще багато чого з предовгого списку нечеснот. Стриб ці сходи пам’ятає з дитинства. На другому поверсі він виріс, разом з такими ж, як і сам. Тут мешкали чистокровні безсмертні, яких не треба було довго кликати чи збирати в одному місці на нараду чи на завдання — вони завжди поруч, під рукою, на підхваті.

На найвищих поверхах ніхто не мешкав, там знаходилися двері в інші світи, виміри. В світи, безпечні для темних, хоча входи у них про всяк випадок залишалися запечатаними, бо їх берегли замовляння та прокльони, які зняти чи через які пройти могли тільки наймогутніші безсмертні або ті, хто ті чари насилав.

Стриб стояв на майдані біля Храму. Це видиво Храму і площі перед ним завжди вселяли у нього побожний трепет. І хоч він ще малим намагався його подолати, це почуття залишалося досі в ньому. Можливо, тому, що кам’яний Чорнобог беззмінно стоїть на своєму місці посеред площі і невідривно стежить за тобою. Бородань у довгому чорному кам’яному плащі, голова покрита каптуром, кривий посох у правій руці спирається на гору черепів смертних, які обрали темний бік. Під правою ногою Старого Мудреця дрібна глупа комашня, а під лівою — чорнокриле птаство, а також спотворені муками обличчя відступників, які зрадили великого Бога. Стриб зараз себе відносив до останніх, і на якусь мить навіть здалося, що фігура кам’яного Чорнобога оживає і кривий посох дотягується до його шиї і тягне до бездонної ями, в якій скніють та мучаться всі відступники. Стриб зажмурив очі. Однак нічого не відбувалося — ні звуків, ні дій, то все витворилося в його голові. Довкола панувала тиша, тільки монотонне дзюркотання джерела з Мертвою водою, яке витікало з-під кам’яних черепів кам’яного Чорнобога, порушувало її. Всі чекали його приходу, він це відчував і, певно, тому сам себе карав отими видивами, бажаючи перетворити їх на дійсність. Стриб боявся дивитися в очі тим, хто колись вважався його ріднею і кого він зрікся заради Кохання. Темний, що здатний на таке, — сором для одновірців та для всього темного світу.

Перед фігурою Чорнобога стояв темний камінь-сваржень, що використовувався спеціально для прийняття обітниць від посвячених. Як зараз пригадує, йому, тоді молодому, вісімнадцятилітньому, на цьому місці батько урочисто повісив на шию Перемінник, оберіг безсмертних, Мара через батька його передала, а потім… Потім чорне лезо Чорнобогового меча розрізало кисть його руки, кров з неї націдили в жертовну чару, в цю ж чару націдив своєї крові батько Морок, розітнувши і собі руку, третім став Чорнобог. Батько торкнувся мечем до його камінної руки, тоді приклав чару до того місця, і Стриб на свої очі бачив, як з каменю потекла цівочкою кров. Батько проказав замовляння — вогнем, водою, землею, вітром, металом над чарою. Тоді розлив вміст чари в чотири кубки, що стояли на чорному сваржені. Батько випив свою чару до дна, Стриб випив свою чару до дна, відчуваючи як наповнюється всередині силою й духом досі незвіданим. Ще одну чару поставили в ногах перед Чорнобогом. На голові бога сиділа чорна голубка і чистила пір’ячко. Мор, глянувши на птаху, криво посміхнувся. Батько не любив сентиментів, однак проганяти пташку не став, урочистість моменту не дозволяла гніватися. Четверта чара призначалася Сварогу, вона залишалася стояти на сваржені. А тоді було бучне святкування Посвятин. Коли вранці Мор зі Стрибом підійшли до каменя, то задоволений Мор підняв з-під ніг Чорнобога порожню чару — темний Бог приймав Стрибову обітницю. Чара, що стояла на чорному камені, залишалася повною. Сварог не прийняв Стрибогової обітниці. Батько тяжко зітхнув і сказав: