Дара Корній - Зворотний бік світла

Дивні сни снилися малій Горпинці майже завжди. Не тутешні люди в тих снах, нетутешні звичаї, але то все було дуже цікавим, хоч не завжди і сприйнятливим. Десь у дванадцять літ прийшло розуміння, що вміння лікувати рослинами, якого її навчала мама, — то не все, що було даровано їй при народженні. Сталося це навесні. Мама поїхала в райцентр на закупи, в сільську крамницю тоді з промислового краму мало що привозили, а Горпинка росла, «мов бур’ян після дощу», тож і взуття доні нове потрібне, бо ж он як потепліло, а минулорічна взувка замала, і з платтячка дівчина виросла. З собою мама Натка Горпинку не взяла, вони жили край села, за хатою починався ліс, і хоч корівка Білка припнута паслася недалечко під ліском, та все ж пригнати та прив’язати її мусила. Потім здоїти, а ще — дати їсти пацятам та качатам. Дванадцятирічна Горпинка пишалася тим, що мама їй, як дорослій, довіряє таку відповідальну працю. В двері хати хтось несміливо постукав.

Горпинка крикнула, що можна заходити. Звичайно, а кого їм боятися? «Добрим людям завжди раді, а недобрі з лихими помислами, переступаючи поріг нашої хати, зло залишають перед порогом», — то любила повторювати мама, а мамі дівчинка завжди вірила.

В хату несміливо зайшла перелякана і чимсь збентежена молода жінка. То була чужинка, бо всіх тутешніх сільських жінок Горпинка добре знала. Гарно вбрана пані, як у них кажуть — по-городському, бузковий плащик до колін, на ногах — черевички на високих підборах, на голові — веселі чорні кучерики, як то воно називається та зачіска, хімія здається, мило обрамляли тендітне личко. В карих оченятах сидів сум, під ними червоні плями, схоже на те, що пані плакала, бо й ніс почервонів. Через плече незнайомки висіла чорна шкіряна торбинка.

— Слава Богу! — привіталася жінка так, як то в селі прийнято. — То хата Коровайченків? — очевидно для годиться перепитала.

Горпина ствердно закивала.

— Дитинко, а чи можу я бачити пані Нату?

— Мами немає вдома. Вони поїхала в райцентр. Я — їх донька Горпинка. Але якщо маєте до них пильну справу, то можете зачекати, а коли поспішаєте — то приходьте іншим разом. Зачекати можна й тут.

Таке вже не раз бувало, що «зайдешні» люди, як їх називала мама, ніколи не говорячи «чужинці», просто залишалися у них, чекаючи, а Горпинка розважала їх розмовами. Жінка нерішуче стояла у дверях.

— Заходьте, заходьте, тітко, тобто пані. Е-е-е-е.

— Юля.

— Дуже приємно. Можете сісти на лаві або прошу до столу — Мала Горпинка показала жінці на крісло біля вікна.

Та жінка не наважилася підійти до столу, почувалася незручно. Тому сіла на лаву, що стояла біля вхідних дверей. Дівчинка нічого не розпитувала у неї, тільки спостерігала, як жінка закрила очі та, обіпершись спиною до стіни, наче відхекувалася чи збиралася з думками. Отак вони сиділи мовчки декілька хвилин — дванадцятирічна дівчинка та чимсь опечалена чужа тітка. Потім трішки поговорили. Розмова не клеїлася, говорили про погоду, про несподівану на порі травневу спеку, про школу. Сьогодні була неділя, а уроки Горпинка зробила ще вчора. Слава богу, прийшов час гнати на пасовисько корову і можна було залишити жінку одну, бо вже й не знала, про що з нею говорити. Дівчина подалася надвір. Коли вернула, то ще під дверима почула гучний мамин голос і плаксивий стогін чужинки.

— Пані, я ще раз вам говорю, таким не займаюся. Хто я така, щоб це називати гріхом, я ж не піп. Але ви подумайте, чи варто таке чинити? Я не стану вам оповідати, що то дітовбивство, думаю, ви й самі розумієте, бо зовсім не схожі на молоду та ранню петеушницю чи довірливу школярку. Одяг, що на вас, говорить геть інше. Ви і не з бідної родини, то чому так, скажіть, чому? Невже не прогодуєте маля?

— Я вам заплачу великі гроші за ту траву, ви за них зможете безбідно жити з вашою дитиною не один рік. Тільки продайте, мені казали, що найдужче в окрузі ви тямите в цьому, скажіть, що то не так. Шостий місяць вагітності — робити аборт запізно. Ви — моя остання надія. Знаю, сама в усьому винна, думала — він отямиться і повернеться. Та де там. Ви багатьом допомагаєте, про вас легенди ходять, ви про трави майже все знаєте.

— Я багато чого знаю, але не всім зі знаного користаю, бо не все пригоже Богу.

— Якому Богу? Тому, що дозволив поганцю зробити мені дитину, а потім лишив одну? Він обіцяв одружитися, а я… Через нього від мене відреклися рідні. Ви знаєте, хто мій батько? В партії за таке по голові не гладять… — решта слів потонули в голосінні жінки. Горпинка налякано вистрибнула з сіней на вулицю та всілася на призьбі.