Філіп Пуллман - Магічний ніж

Ліра глибоко зітхнула та почала розповідь.

Доктор Олівер Пейн та доктор Мері Мелоун сиділи в маленькій лабораторії, вікна котрої виходили на парк.

— Давай спочатку, — сказав чоловік. — Або я тебе недочув, або ти верзеш нісенітниці. Дитина з іншого світу?

— Так вона каже. Гаразд, це нісенітниці, але вислухай мене, Олівере, добре? — промовила жінка. — Вона знає про Тіні, щоправда, називає вона їх Пилом, але це те саме. Це наші тіньові частинки. І кажу тобі, коли я прилучила до її голови електроди та приєднала її до Печери, на екрані почало з'являтися щось неймовірне: картинки, знаки… У неї також був певний прилад, щось на кшталт золотого компаса з різноманітними символами, зображеними по краях циферблата. І вона сказала, що може читати його так само, як ми читаємо комп'ютер, а ще вона добре знала, яким має бути при цьому стан розуму.

Був початок робочого дня, але очі доктора Мелоун були червоними від недосипання. Її колега, котрий тільки-но повернувся з Женеви, був охоплений нетерпінням почути все й водночас налаштований досить скептично.

— Олівере, головне те, що вона спілкувалася з ними. У них дійсно є свідомість, і вони здатні відповідати нам. Ти пам'ятаєш наші черепи? Так от, дівчинка згадувала про якісь черепи в музеї Піт-Риверз — за допомогою того свого компаса вона дізналася, що вони набагато старіші, ніж це стверджує табличка в музеї, і що там були Тіні…

— Зачекай. Я хотів би, щоб ти повідомляла мені інформацію впорядковано. Скажи мені, вона лише підтвердила те, що ми вже знаємо, чи сказала нам щось нове?

— І те, й те… Припустімо, тридцять чи сорок тисяч років тому дещо відбулося. Очевидно, тіньові частинки й до того були повсюди — вони існують у всесвіті з моменту Великого Вибуху, — але не існувало фізичного способу посилювати їхній вплив на нашому рівні, рівні людей. А потім щось сталося, навіть гадки не маю, що саме, але ця річ пов'язана з еволюцією. Пам'ятаєш свою здогадку про черепи — нібито до того часу Тіней не було, після того ж їх стало сила-силенна? Так от, щодо тих черепів, що їх дівчинка побачила в музеї, вона повідомила мені те саме. Я хочу сказати, що в ті часи людський мозок став досконалим інструментом для нашого процесу посилення. Ми раптом здобули свідомість.

Доктор Пейн підніс свою пластмасову чашку до губ і допив решту кави.

— А чому це мало відбутися саме в той час? — запитав він. — Чому саме тридцять п'ять тисяч років тому?

— Хтозна. Ми ж не палеонтологи. Я цього не знаю, Олівере, я просто висловлюю свої припущення. Як ти вважаєш, це принаймні можливо?

— Розкажи мені про того поліцейського. Доктор Мелоун протерла очі.

— Його звали Волтерз, — сказала вона. — За його словами, він з якогось особливого відділу. Може, в цій справі замішана політика чи щось ще?

— Тероризм, підривна діяльність, шпигунство — будь-що з цього… Продовжуй. Чого йому було треба? Навіщо він сюди прийшов?

— Через дівчинку. Він сказав, що шукає хлопця приблизно такого самого віку і що того бачили разом із дівчинкою, але не повідомив мені, нащо він йому. Проте це ще не все, Олівере. Він знав про наше дослідження, він навіть цікавився…

У цю мить задзвонив телефон, і доктор Мелоун знизала плечима та замовкла. Слухавку взяв доктор Пейн. Швидко щось промовивши, він поклав її та сказав:

— У нас гості.

— Хто саме?

— Мені це ім'я нічого не сказало. Сер Хтозна-хто. ослухай, Мері, я тут уже не працюю, ти ж розумієш це?

— Так, тобі запропонували роботу.

— І я мушу прийняти цю пропозицію — розумієш?

— Що ж, тоді нашому проекту кінець.

Доктор Пейн безпорадно розвів руками та відповів:

— Відверто кажучи… Я не вбачаю сенсу в тому, що ти мені кажеш. Діти з іншого світу та допотопні Тіні? Усе це надто схоже на божевілля, і я не бажаю брати в цьому участі. Мені слід дбати про свою кар'єру, Мері.

— А як же черепи, котрі ти перевіряв? Як же Тіні навколо кістяної статуетки?

Олівер похитав головою та відвернувся. Відповісти він не встиг: у двері постукали, і він із відчуттям полегшення відчинив їх.

До помешкання увійшов сер Чарльз.

— Доброго дня, — привітався він. — Доктор Пейн? Доктор Мелоун? Мене звати Чарльз Летром. Дуже люб'язно з вашого боку, що ви погодилися прийняти мене без попередження.

— Заходьте, — сказала доктор Мелоун, попри всю свою втому дещо здивована. — Здається, Олівер вимовив слово «сер»? Чим можемо вам допомогти?

— Либонь, це я можу вам допомогти, — була від повідь. — Я знаю, що ви чекаєте на результати вашої заявки на продовження фінансування.