Філіп Пуллман - Магічний ніж

Наближаючись до нього, вони здалека почули голос вождя. Дедалі більше мешканців виходило зі своїх домівок, аби торкнутися руки Грумана, пробурмотіти йому декілька слів та почути у відповідь те, що вигля дало як благословення. Тим часом Лі дивився на небо. Небо на півдні стало чистим, і духмяний вітерець, що задув звідти, ворушив верхівки сосен. На півночі велика ріка, як і раніше, була скута туманом, але вперше за багато днів стало схоже на те, що він колись таки розвіється.

Коли вони досягли скелі, біля якої раніше був причал, Лі поклав торбу Грумана у човен та заправив невеличкий мотор, котрий завівся з першої спроби. Лі відійшов від берега, і вони — шаман на носі та аеронавт біля стерна — полетіли вниз по річці, пронеслися під деревами та так швидко вийшли до Єнісею, що Лі навіть стало боязко за Гестера, котрий, зіщулившись, сидів під бортом. Деймон був досвідченим мандрівником — чому ж він так нервувався?

Допливши до порту в гирлі ріки, вони побачили, що кожен готель, усі мебльовані кімнати, все без винятку вільне житло зайняте солдатами. Навіть не просто солдатами — це були загони Імперської гвардії Московії, найкваліфікованішої та найкраще екіпірованої армії у світі, до того ж кожен її солдат дав присягу завше підтримувати владу Магістрату.

Лі намірявся перед відльотом відпочити — Груман, здається, дуже потребував цього відпочинку, але можливості відшукати вільну кімнату не було.

— Що відбувається? — спитав він у човняра, повертаючи орендований човен.

— Нам це невідомо. Учора сюди прибув полк і реквізував для потреб армії всі квартири, всю їжу та всі кораблі в місті. Якби ви не взяли цей човен, вони забрали б і його.

— А ви знаєте, куди вони прямують?

— На північ, — відповів човняр. — Судячи з усього, невдовзі спалахне нечувана досі війна.

— На північ — це до нового світу?

— Саме так. Далі прибудуть нові загони — це лише авангард. За тиждень у місті не буде зайвого буханця хліба чи галона пального. Вам поталанило, що ви взяли цей човен — ціна на них уже зросла вдвічі…

Сенсу шукати місце для відпочинку не було — навіть якби вони спромоглися його знайти. Стривожений долею своєї повітряної кулі, Лі відразу побіг до складу, в якому він її залишив. Груман тяжко крокував слідом — він почувався кепсько, але все одно не відставав.

Власник складу був зайнятий видачею сержантові гвардії якихось запасних деталей від моторів. Він кинув на них зацікавлений погляд із-за своєї конторки.

— На жаль, кулю реквізували ще вчора, — сказав він. — г У мене не було вибору — ви розумієте, що я маю на увазі?

Гестер клацнув вухами, і Лі зрозумів, на що натякає деймон.

— Ви вже доставили кулю? — спитав він.

— Її збиралися забрати сьогодні.

— Що ж, я забираю її просто зараз — владою, вищою від повноважень Імперської гвардії.

З цими словами Лі показав власнику перстень, котрий він зняв з пальця мертвого скролінга на Новій Земблі. Сержант, що також сидів за конторкою, припинив своє заняття та віддав честь символу Церкви, але попри всю свою дисциплінованість не зміг приховати проблиску здивування, що промайнув у нього в очах.

— Отже, зараз же пришліть декілька людей, аби вони надули кулю, — сказав Лі. — «Зараз» означає негайно. Крім того, мені потрібні продукти харчування, вода та баласт.

Власник складу подивився на сержанта, котрий лише знизав плечима, та побіг займатися повітряною кулею. Лі та Груман тим часом пішли на причал, де стояли баки з пальним — слід було проконтролювати заправлення, а також поговорити наодинці.

— Де ви взяли цей перстень? — поцікавився Груман.

— З пальця мерця. Користуватися ним доволі ризиковано, але в нас не було іншого способу повернути кулю. Як ви гадаєте, сержант щось запідозрив?

— Безперечно, але він знає, що таке дисципліна. Церква для нього вища за будь-які підозри. Якщо він і подасть рапорт, на той час, коли вони зможуть щось вдіяти, ми вже будемо далеко… Я обіцяв вам вітер, пане Скоресбі? Сподіваюся, він вам сподобається.

Небо в них над головами було голубим, а сонце яскраво сяяло. На півночі над морем усе ще нависав схожий на гірський хребет вал туману, проте вітер швидко відганяв його до полюса, і Лі відчув гостре бажання знову опинитися в небі.

Коли куля почала розбухати від газу і її верхня частина з'явилася над дахом складу, Лі оглянув гондолу та особливо ретельно уклав туди обладнання: хто знає, що чекає на них в іншому світі? Він також дбайливо закріпив свої інструменти, в тому числі непотрібний нині компас — його стрілка безладно метушилася по шкалі, — та пристебнув по периметру гондоли мішки з піском.