Філіп Пуллман: Янтарне скло

І цей супутник вселяв у мешканців селища страх. Чи є він хазяїном пані Кольтер, чи, може, це її служка? Чи збирається він завдати шкоди? Що йому треба? Як довго вони житимуть тут? Пані Кольтер відчувала розчинені в потоці запитань побоювання, що охопили дівчинку.

І тут їй на думку спала гарна ідея — можна сказати селянам правду. Звичайно, не всю правду — лише її частину. Пані Кольтер подумки засміялася, але коли почала говорити, її голос був серйозним:

— Так, зі мною справді дехто є, проте вам нема чого боятися. Це моя дочка, але на неї наклали закляття — вона весь час спить. Ми прийшли сюди, щоб сховатися від чаклуна, котрий зробив це, і я намагаюся зняти його та вберегти її від зла. Якщо бажаєш, можеш подивитися на мою дочку.

Голос пані Кольтер дещо заспокоїв Аму, але вона все ще відчувала страх, який посилила згадка про чаклунів і закляття. Проте золотава мавпа тримала її деймона так ніжно, а дівчинці було так цікаво, що вона таки наважилися пройти всередину печери.

Її батько на стежці зробив крок уперед, його деймон-крук двічі звів та опустив крила, але чоловік вирішив залишитися на своєму місці.

Сонце вже сідало, і в печері було темно, тому, перед тим як повести Аму за собою, пані Кольтер запалила свічку. Очі дівчинки виблискували в сутінку, і було помітно, що вона постійно схрещує пальці — вочевидь, аби відігнати злих духів.

— Бачиш? — спитала пані Кольтер. — Тут нема чого боятися.

Ама подивилася на тіло у спальному мішку — це була дівчинка, старша від неї десь на три чи чотири роки. Маленькій селянці ніколи не доводилося бачити волосся такого кольору — темно-жовте, як у лева. Губи дівчинки були стиснуті, і, без сумніву, вона міцно спала, адже її згорнутий у клубочок деймон нерухомо лежав біля її шиї. Він був схожий на мангуста, але менший за розміром і рудо-золотавий. Золотава мавпа ніжно почесала сплячого деймона за вушками, й Ама побачила, що той уві сні заворушився та тихо замурчав. Деймон Ами, набувши вигляду миші, притиснувся до шиї дівчинки й тепер налякано дивився на сплячих.

— Отже, можеш розповісти батькові, що ти бачила, — сказала пані Кольтер. — Жодних злих духів тут немає —лише моя дочка в зачарованому сні та під моїм наглядом. Але, будь ласка, Амо, скажи батькові, що це має бути таємницею. Про те, що Ліра знаходиться тут, не повинен знати ніхто, крім вас двох. Якби чаклун дізнався, де вона, він схотів би знайти та знищити її, а також мене та все довкола. Тож це таємниця! Можеш відкрити її батькові, але більш нікому.

Жінка опустилися на коліна поруч із Лірою, відкинула вогке волосся з її обличчя, нахилилася та поцілувала дочку в щоку. Потім вона підвела сумні люблячі очі догори та так жалісливо усміхнулася Амі, що дівчинка відчула, як її очі застилають сльози.

Пані Кольтер узяла її за руку, і вони пішли до виходу з печери. Там вони побачили, що батько Ами схвильовано дивиться на них знизу. Жінка склала долоні та вклонилася йому, а його дочка, поклонившись пані Кольтер та дівчинці в зачарованому сні, крізь хащі полізла на стежку, і селянин полегшено зітхнув. Батько та дочка ще раз уклонилися печері й пішли геть. За мить вони вже зникли серед рясних рододендронів.

Пані Кольтер подивилася на казанок на примусі та побачила, що вода ось-ось закипить.

Опустившись навпочіпки, вона насипала у казанок якісь сухі листки — щіпку з одного мішечка, щіпку з іншого — та накрапала у вариво блідо-жовтої маслянистої рідини. Тоді вона, помішуючи в казанку, відрахувала п'ять хвилин, зняла посудину з вогню та присіла почекати, доки зілля охолоне.

Поруч із нею лежали деякі предмети з табору, у якому вмер сер Чарльз Летром, — спальний мішок, рюкзак зі змінною білизною та речами, потрібними для вмивання, тощо. На підлозі печери також лежав полотняний саквояж із різноманітними інструментами та пістолет у кобурі.

У розрідженому повітрі відвар холонув дуже швидко, і коли він досяг температури тіла, пані Кольтер обережно перелила його в металеву чашу та понесла в кінець печери. Деймон-мавпа відкинув свою шишку та пострибав за нею.

Пані Кольтер обережно поставила посудину на низький камінь та опустилася на коліна біля сплячої Ліри. Коли вона поцілувала дівчинку, то відчула, як у тієї затріпотіли вії, отже, невдовзі її дочка могла прокинутися.

Жінка просунула долоню під потилицю Лірі, а другою рукою відкинула з чола вогку копицю волосся. Губи дівчинки відкрилися, і вона тихо застогнала. Пантелеймон ще щільніше присунувся до її грудей. Весь цей час очі золотавої мавпи не відривалися від нього, а її маленькі чорні пальці смикали край спального мішка.