Дара Корній - Зворотний бік темряви

Та чому він зараз про це думає? Ходить колами. Чи сумнівається? Ні, ні. Підступність і зрада мають бути покарані, і плювати, що там потім. І зараз у нього інші цілі: знайти та покарати… Знайти. Приблизно знав, де Птаха тепер. Бо досі кохав її так само сильно, як і ненавидів. Уже місяць веде слід, але вона встигає випередити його на півкроку та піти раніше, аніж він наздожене. Але тут головне не квапитися і створити все для цього, щоб вона втрапила в пастку…

От із цим складніше. Ніхто не хоче тепер з ним мати справу, навіть найманці. Дехто зовсім не розуміє такої нав’язливості щодо жінки. Що, жінок мало? Така, як усі. Ні, не така, як усі. Ніколи такою не була і не буде. Тому потребує кари. Бо через неї могутній Стрибог перетворився на жалюгідного покидька, якого не розуміють ані друзі, ані вороги. Стоп, не так. У нього не залишилося друзів. І тому його ніхто не розуміє.

– Я тебе розумію, – почулися спокійні слова за спиною.

Озирнувся. У крицевому смутку хмари, що зачепилася за гору і вже доволі довго він її не відпускав, маскуючись, стояв невисокий чолов’яга у сірому плащі.

– Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Стрибоже! – чоловік підняв руки догори та шанобливо вклонився.

– Що? – Стрибог скочив на ноги. Хтось посмів не те що припхатися сюди та заважати думати, хтось нахабно та вперто колупався в його голові.

Це міг зробити тільки безсмертний. Чи не батько часом підіслав цього сіромаху? Він зараз йому покаже, він зараз його «чемно» привітає. Стрибог підняв вгору правицю, й у ній завирувало щось непривітне та чорне, перетворюючись із темної хмари на клубок.

Чоловік примирливо заговорив:

– Спочатку вислухай, ще встигнеш убити.

Стрибог замислився на мить, тоді, не опускаючи руку вниз, завмер очікувально.

– Я пропоную тобі не просто допомогу, Стрибоже. Я пропоную тобі вихід із безвиході. Тебе не розуміє ніхто. Для усіх ти – порушник звичного укладу. Навіть рідні батько та мати не хочуть прийняти твого вибору і спробувати зрозуміти, а про допомогу й мови нема.

Стрибог слухав легку та розважливо-впевнену балачку незнайомця і раптом зрозумів, хто перед ним.

– Сірий! Ти сірий? Чоловік на знак згоди кивнув головою.

– Так. Сірий безсмертний. Сірі допоможуть тобі знайти Птаху та її коханця. Ми допоможемо покарати зрадників. Серце обливається кров’ю, коли бачу, як ти себе мучиш. Тільки ми тебе розуміємо. Тому, власне, я тут.

– Та невже? – Стрибог саркастично окинув очима невисоку постать незнайомця. – І за що мені ся милість? Знаю трохи ваше поріддя. Я так розумію, що ти мене, хлопче, вважаєш щонайменше мухою, яка от-от потрапить у сіті жирного та вгодованого павука. Тьху на вас! Давай закінчимо нашу розмову, навіть не розпочавши. Що мені може доброго запропонувати сірий бік, світ безглуздий та нецікавий? Зрештою, ви нічим не ліпші від неї. Такі ж зрадники! Який бік ти зрадив? Слово честі, не темний, бо я б тебе знав. Колишній світлий? О, пречудово! Дане право вибору, дурне право вибору в світлих, навіть тоді, коли випито усіма з чаші пізнання.

Стрибогу досі не доводилося отак упритул зустрічатись із сірими безсмертними. Ті завжди поводилися хитро та обережно, робили свою сіру справу, споюючи світи обіцянками та спокусами, а потім просто щезали, мов роса під сонцем. А наслідки завжди були недобрими, як для світлих, так і для темних. Стрибог ненавидів цих зухвальців. Світлі вважались відкритим ворогом, а сірий ворог був не просто закритим чи невідомим, був невидимим. Спокушував незміцнілі смертні душі обіцянками великого та могутнього ніщо. Так, там немає ані темряви, ані світла, але там немає і ненависті, зла, зрад, кохання, самопожертви, добра і віри з надією. Натомість є щире бажання смертних ставати нічим не гіршими від безсмертних. Бути богами, бо той, хто створений на подобу божу, нічим (ані можливостями, ані талантами) не може поступатися безсмертним, які зухвало взяли на себе цю місію. І тепер один з отих сірих нахаб стоїть перед ним і хитро шкіриться.

Ворожий блиск в очах Стрибога, його піднята вгору рука, схоже, не дуже лякали сірого. Стрибог провадив:

– Ну, і якого тобі я, сірий безсмертний, здався? Зі мною одні проблеми!

Чолов’яга не відповідав, чекаючи від Стрибога ще слів. І той таки далі продовжував:

– Хм! Сірий! Ех, у тебе навіть імені немає. Тільки обличчя безлике, – дорікнув зневажливо.

– Ім’я вимагає прив’язаності, – продовжуючи шкіритися, відповідав спокійно сірий: – До тих, хто давав його, і до оточення та обставин. Відсутність імені це щире бажання досягнути гармонії з собою та зі світом творця. Бо кожен із нас – частинка творця, його клітинка, атом у його тілі. Хіба божа частинка потребує окремої назви, яка може осквернити творця? Людина, смертна та безсмертна, – це сотворена творцем субстанція, ним народжена. Шановний Стрибоже! Хочеш дізнатися про нас більше – йди зі мною, і я тобі покажу те, що за упередженнями та недовірою не бачать сліпці – темні та світлі сліпці.