Дара Корній - Зворотний бік темряви

І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Упали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них білий лебідь і чорний лебідь. Два брати. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини дуба-стародуба сказав їм Батько-Сокіл: «Зупиніться!»

І лебеді перестали битися.

І сказав Батько-Сокіл: «Я даю вам слово і розум, діти мої. Вийдіть із води і станьте обабіч мого дуба».

Вийшли лебеді з води й перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного було волосся русяве, очі блакитні, душа світла, а в другого все чорне – і волосся, і очі, і душа.

І сказав Сокіл їм: «Зірвіть з дерева пізнання життя плоди та з’їжте їх».

З’їли велетні ті плоди та відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Батько-Творець: «Тепер ви невмирущі-без-смертні, як батько ваш».

І вклонилися йому велетні.

І сказав батько блакитноокому: «Ти Білобог. Володар світла й Білого світу та всього, що створиш у ньому».

І сказав Сокіл чорноокому: «Ти є Чорнобог. Володар ночі та пітьми й усього, що створиш у ній».

І сказав він обом: «Ви є добро і зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають добра без зла і краси – без погані, тому знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому».

– А камінь та дуб, Володарю, – запитала цілком щиро Мальва, – хто створив їх?

Мор уважно дивився на Мальву.

– Не всі запитання, дівчино, потребують відповіді. Інколи доводиться чекати вічність перед тим, як знайти її, шукаючи та знаходячи розумієш, що не варто було й шукати. Яким блідим та сумним є добро, коли поруч не існує зла. Хіба без зла добро розпізнаєш? Світло найліпше видно у темряві, зорі у нічному небі, вічність у смертній людині, безсмертність у звичайній душі, безкінечність у краплі води та в гарячому полум’ї. Бо все вмируще і разом з тим усе вічне, бо нема нічого постійного і нема нічого тимчасового. Для тебе світ – це ти, тобто та ти, ким ти не є, але не та, якою прагнеш бути. Поза тобою світ не існує. Коли помирає твоя душа, то гаснуть і вмирають геть усі світи. Смерть тіла не є смертю духу. Смерть душі є смертю всього. Бережи душу, дочко! Тут ми зі світлими співаємо однакову пісню. Славу життю! Тому дарма ти так налаштована проти Темного світу, дочко, світу твого батька. Насправді нашому творцю однаково милі його діти і ті, що зліва, і ті, що справа… Досі сперечаємося, хто з якого боку має стояти. Бо і чорний птах має крила, і чорний птах любить небо, і чорний птах любить землю, і чорний птах живе у тобі, поруч з білим. Два крила маєш, дочко! Два крила…

– А сірі? – не втрималася й запитала…

– Той, хто надто часто розчаровується, стає сірим. Тому що занадто мало віри має у серці та любові.

Слова про любов від темного Повелителя здивували:

– Любові? Ти, один із найтемніших, говориш про любов, ти знаєш, як воно любити, і ти вмієш любити?

Мор вдав, що не дочув та говорив про своє:

– На сьогодні урок завершено, дівчино. Завтра неділя. Позавтра понеділок, Чорнобогів день. Мені здається, ти вже готова до ритуалу, обряду жертвопринесення.

Він сидів на високій горі, найвищій у тому світі. Тут йому не набридатимуть ані свої (які там вони свої, якщо він щойно пішов проти них), ані смертні, ані чужі. Біль не минув, він зачаївся у нього всередині та чекав нагоди знову вирватися на волю. Вітер та брак кисню доволі гарно діяли на нього, трохи протверезів, наче після довгого та затяжного застілля.

А може, йому просто зустрітися з Птахою та мирно погомоніти, врешті з’ясувавши все. І що ти почуєш у відповідь? Хіба вона тобі не брехала? Про доньку, про те, що все знає про твої «лови вітру»? Не пробувала ані зупинити, ані зрозуміти. Ти тримався за неї, мов приречений, котрий висить над прірвою. Тримався, наче за соломинку посеред вирви, а вона… А вона дозволила тобі почати падати.

І от тепер ти падаєш. Чи летиш? Ні, падаєш, бо хіба буває падіння вгору? Туди тільки піднімаються. А він таки падав. Думки про Птаху зворохобили душу. Усе недобре та лихе, що породжували ревнощі, висувало свої гидкі пики і шкірилося до нього. Він знає, що робити. Він виведе її на чисту воду. Навіть не так. Він покарає і того, з ким вона його зраджувала. А що відбуватиметься опісля, не думав. Зрештою, навіть сама Мара казала, що він на роздоріжжі, бо його клятву та обітницю Темному світу Сварог не прийняв. Отже, він ще не може бути проклятим своїми, бо ж досі на роздоріжжі, і чужими, звісно, також.

«А що ти робитимеш потім?» – запитував здоровий глузд. Що потім, коли ти покінчиш зі зрадницею і з тим, з ким вона тебе зраджувала. А чи не однаково? От долетить він до дна прірви, а там і роздивиться. Може, тоді темні та світлі об’єднаються врешті, щоб його знищити. Хоча це не буде просто. Його сила велика, його міць неймовірна. Тож впоратися з ним легко вони не зможуть. Хоча якщо тебе цькуватимуть та постійно переслідуватимуть, то доведеться тримати оборону. А поки… Шляхів до відступу не залишалося. Жодної дороги назад.