Дара Корній - Зворотний бік темряви

Проклятий простягнув перед собою руку, але цього разу вона ховалася в рукаві.

– Спи. Спи, дитя. Довгий день.

Вона ще хотіла щось запитати, але раптом відчула незбориму слабкість в тілі, свідомість вимкнулася, і весь простір у голові заполонила пісня, яку співала їй малій бабуся у дитинстві. І Мальва майже щаслива заснула.

Ранок почався з литавр. Так щопонеділка Чорнобог скликав усіх своїх підданих та покликаних до себе. Чомусь вчорашні події – і бабуся, і чарівне Задзеркалля, і проклятий, що нарешті наважився на розмову з нею, – видавалися сном. Зірвалася з ліжка, роззирнулася по кімнаті. Було порожньо, проклятого принаймні немає поруч. Підбігла до дзеркала, завішеного гардиною. Боялася відтуляти повністю її, тому закотила ледь-ледь, вишукуючи місце з зашитою в рубчику стрічкою. Зітхнула з полегшенням: зелена стрічка їй точно не наснилася, була на місці. Розсердилася на себе за слабкість, різким рухом скинула з дзеркала гардину, сміливо, навіть із викликом, вдивляючись у свічадо. Навпроти стояло задерикувате дівчисько з синцями під очима та впертістю в очах. Такою вона собі подобалася.

– Ну що ж, ми ще побачимо, чия зверху! – сказала впевнено своєму відображенню. Ледь помітна тінь у кутку свічада якось знічено сховалася. Мальва це помітила, криво посміхнулася і різким рухом з викликом повернула гардину назад на дзеркало, закриваючи його.

Згадала про мушлю та варган. Кинулася до ліжка. Усе лежало на місці, там, де вчора їх залишила.

– Значить, не намарилося, – сказала сама собі.

Вона, очевидно, остання вийшла з Храму на площу. Усі очі людей та істот, які заполонили площу перед Чорнобоговою статуєю, спостерігали уважно за нею. Та Мальва не кинулася бігцем до Мора, який сердито спопеляв її поглядом. Видно, її спізнення стримувало початок церемонії. «Ох, дорогенькі, якщо я для вас таке цабе, то зачекаєте!» – майже дражнилася, ледве не вголос.

Підняла гордо голову і, не поспішаючи, впевнено та з гідністю, вбрана в найліпшу зі своїх суконок, зелену, гаптовану мережкою, направилася в бік діда. Зовсім не хотіла нічого приховувати, тому варган почепила собі на шию поверх плаття. І хай думає, що вона його поцупила, тому й затрималася, і хай він їй за це відкрутить голову, але то буде завтра, бо сьогодні великий для неї день, вона відчувала: або пан, або пропав. І відкручена завтра голова може бути й ніколи не відкрученою.

На капищі зібралися майже всі, кого вона тут чи випадково, чи невипадково зустрічала. І безсмертні, і прокляті.

Мальва наблизилася до Мора. Зупинилася за два кроки від нього. Мор спопеляючим поглядом зміряв Мальву з ніг до голови. Запримітив варган на шиї. І злий блиск очей судомно спотворив його обличчя. Однак він дуже швидко впорався з почуванням. Ще не вистачало на людях сімейної сварки! Натомість, криво посміхаючись, показав рукою на місце, де вона стоятиме, поруч із собою. Мальва чемно зайняла своє місце. Десятки пар очей слідкували уважно за ними – Повелителем та його онукою. Одні з цікавістю, інші неприхованою відвертою ненавистю спопеляли її поглядами. Особливо вирізнялася Навія. Жінка врешті очуняла та вийшла на люди. На обличчя безсмертної спадала напівпрозора темна вуаль. Мабуть, нема в цьому місці людини, яка її більше ненавидить. І та ненависть, плюс до всього, замішана ще й на крові. Знала вже це, Припекало якось випадково обмовився. Чи не випадково? Типу бабуся Мара відбила Мора від Навії. А оскільки Мальву Навія вважала не просто розпещеним вредним дівчиськом, а копією Мари, то, відповідно, палкої любові до неї і не могла мати вже від початку. А після вибрику з приворотним трунком та зі зміями-жабами-павуками, для Навії стало подвигом терпіти поруч сю осоружну дівку. Мальва підморгнула Навії, та огидно скривилася, ніби її вдарило струмом, і поквапно відвела очі вбік. Либонь, ритуал не місце для чвар, і це вже добре.

Отже, тут Мальву ніхто не стане ані шпетити, ані виховувати. А що сказати про решту присутніх? Байдужих серед моря людських очей точно не помітила.

Тим часом Повелитель Мор підняв руки вгору, закрив очі і гучно крикнув:

– Хай почнеться ритуал!

Неждано десь зовсім поруч загуділи-загупали-забили гучно барабани-тулумбаси. Мальва від несподіванки аж підскочила. Захотілося затулити вуха руками і бігти від того рейваху якнайдалі. Але так само раптово, як гучно починалося, так спокійно і навіть лагідно продовжувалося. Тулумбаси з литаврами злилися в одне та несподівано створили навіть приємне музичне тло. Піснею чи якоюсь мелодійною композицією то не назвеш, однак цей речитатив точно мав якесь енергетично потужне наповнення. Бо Мальва навіть фізично відчувала, що все її єство, кожен атом тіла розчахнуло навстіж ритмом, і її середина заполонювалася якоюсь досі не знаною субстанцією. Мальва і не пробувала пручатися, знала, що марно. Люди почали похитуватися в такт звуків, що видавали барабани. Те похитування ставало дедалі чіткішим та ритмічнішим, і вже вся площа мелодійно гойдалася, потрапляючи в один темп.