Генри Олди - Шлях меча

Чен і шаман мовчали, але я відчував їхню присутність і не сумнівався, що вони не сплять.

Двічі шаман поправив Дзю, коли той розповідав про Шулму, і я напрочуд спокійно відзначив, що розумію Куш-тенгрі, навіть не стаючи Мною-Ченом, і Чида його розуміє, і Уламок; і звуки, які шаман вимовляв, не означають майже нічого для цього нового розуміння.

Просто він говорив, а ми знали, що він говорить.

«О Нюринґо! – подумав я. – Виходить, що справа зовсім не в руці аль-Мутанаббі, і не в тому, що ми з Ченом якісь особливі… виродки, – і досить тому ж Заррахідові разом із Саєм і Косом пройти по Шляху, звернути в потрібному місці, поринути в „не тут“ і „не зараз“, як поринають у рану світобудови, що розверзлася під клинком, – і Косові більше ніколи не потрібен буде перекладач, якщо йому захочеться порозмовляти з естоком або Саєм! Адже якщо навіть Чида…»

– Так, це так, – відповів Куш-тенгрі, і я не одразу зміркував, чи вимовив я все це вголос, чи тепер для нас усіх було просто неважливо: вголос чи мовчки?!.

Схоже, ми тепер Бесідники у якомусь новому, незвичному сенсі…

– Отче Ур-Калахаю, Безликий! – шаман аж тремтів. – Отже, не просто можна, а потрібно… потрібно твоїм шаманам, Отче, брати зброю в руки, потрібно зливати воєдино Шляхи і йти далі, щоб побачити інші світи, породжені тобою…

– І, може, не лише бачити, – підхопив Чен. – Адже той чоловік, що був там і мав меч, подібний до Єдинорога, – чому він, цей чоловік, не вбив свого ворога? Чи не тому, що за спинами ворогуючих незримо стояли ми, які не бажають убивати?! І якщо так – чи не зможемо ми гасити вогонь Масуда й там, коли душі наші будуть дотягуватися до інших доль і життів?!.

– Дуже красиво, – пробурчав Уламок (певно, вже обізнаний з усім). – Долі, життя, Шляхи… Там гасити будемо – а тут? Хіба у нас тут справ мало? Із Диких Лез робити Звитяжців – раз! Із їхніх Придатків людей робити – два! Усіх їх учити розуміти один одного – три! Тут, тут Масудів вогонь гасити треба, та й то, певно, не до кінця гасити, щоб вода Муніра стоячою й затхлою не ставала!..

– Дороги, – зненацька додала Чида. – Дороги потрібні. З Кабіра в Шулму. І назад.

– Асмохат-та потрібен, – через силу усміхнувся Куш-тенгрі. – Віра потрібна. Нехай шулмуси спершу повірять, нехай Дикі Леза повірять, вони заради віри гори звернуть, а коли стане видно, що там, за горами! – отоді замість віри знання прийде. Та й віра, певно, залишиться…

Полог намету ледь відгорнувся, і в щілині, що утворилася, зринуло схвильоване обличчя Чин і наконечник Вовчої Мітли.

– Ви Хаміджу не бачили? – заклопотано запитали обидві.

Ми перезирнулися… і розреготались.

– Та пропала вона кудись, – зніяковіло мовила Чин, певно, зрозумівши всю безглуздість свого запитання. – Шукаємо, шукаємо… ще відучора. Ви ж бо вже добу спите…

– Майбутнє, – шаман у хвилюванні підвівся. – Ох, яке майбутнє!.. Ось чому я не бачив переможного походу на м’якоруких! І все, що треба – убити Джамуху! Заради такого майбутнього – одну людину… одну погану людину…

Мене мов крижаною водою після ковадла облило.

Чен простягнув руку аль-Мутанаббі, торкнувся моєго руків’я – і я став Ченом-Мною.

– Заради майбутнього, – неголосно сказав Чен-Я. – Заради майбутнього – одну людину. Заради майбутнього Но-дачі й Асахіро відрубали мені руку. Заради майбутнього Шото й брати Саї вбивали на вулицях Кабіра, доки не загинули Друдл із Дитячим Учителем. Заради майбутньої помсти Маскін став Тьмяним, а Емрах іт-Башшар примкнув до батинітів. Заради майбутніх перемог ориджити на чолі з Джелме-нойоном спалили село Сунь-Цзя, а я заради майбутнього вбив незговірливого Джелме. Заради майбутнього, у якому повинна була восторжествувати істина Батин, Джамуха підім’яв під себе Шулму. І ми бачили майбутнє, у якому я вб’ю Джамуху – тому що ми наперед знали, що заради майбутнього…

Я-Чен помовчав.

– Немає такого майбутнього, – твердо закінчив Я-Чен, – заради якого я вб’ю Джамуху й зламаю Чинкуеду, Змію Шен. Я не хочу такого майбутнього.

– Ти не будеш їх убивати? – здивувався шаман. – А як тоді…

– Заради майбутнього – ні. А якщо й уб’ю – то лише заради сьогодення. Як убивав у нічному провулку Кабіра, над Друдлом і Дитячим Учителем. Не знаючи, що вб’ю. Не думаючи про це наперед. Тому що не можна наперед робити вибір між життям і смертю. Цей вибір робиться лише тоді… – Чен-Я оглянув усіх і закінчив: – Коли сам меч стоїть спокійно під небом. Сам – під небом. І тільки так.