Річард Адамс - Небезпечнi мандри

— Ну, ця замова проти сонечок діє тільки тому, що воно долазить до кінця стебла та й летить, бо далі нікуди повзти!

— Гаразд, хай буде по-твоєму! Але я бачу, що тобі не подобається цей птах, і пропоную тобі, як його здихатись. У нашій колишній колонії ми знали купу всяких таких замовлянь та примовок. Тільки не знали однієї: як позбутися людей…

— То яке ж це замовляння? — поцікавився Кервель.

— Треба тільки сказати:

Звісно, читати цю замову треба мовою полів і лісів. Годі сподіватись, щоб птахи розуміли кролячу мову. Та давай спробуємо! Якщо це не подіє, то нічого страшного не станеться, а якщо подіє, то всі кролі подумають, що це ти прогнав геть такого птаха! Де ж він подівся? Нічого не бачу в цій імлі! Ага, он він, за будяками! Значить, так: треба підбігти ближче, тоді зробити стрибок ліворуч, ще один — праворуч, гребнути землю лапами… Так, так! У тебе чудово виходить! Тепер насторочити вуха і скочити вперед… Ну, от ми й біля мети! А тепер разом:

Кегаар і справді злетів у повітря, а Кучма переможно сказав:

— Бач, таки подіяло! Ні, в цих старовинних віршиках та замовляннях є, мабуть, щось таке, чого ми не знаємо! Він, може, й сам збирався полетіти… Але, хай там що, а птах таки полетів!

— Швидше всього його налякало те наше дурне вибрикування, — кисло зауважив Кервель. — Ми стрибали, як божевільні! Що тільки подумали про нас наші підлеглі? Ну, та коли ми вже тут опинились, то обійдімо вартових!

— Якщо не заперечуєш, я стану попасусь, — попросився Кучма. — Знаєш, учора ввечері я вхопив тільки конюшиновий листочок!

* * *

Трохи перегодом Кучмі знов поталанило. Цілком несподівано йому випала нагода перемовитися з Чорнобілем наодинці. Він відчув потребу сходити до вітру і, скочивши в нору, що вела до канави, побачив, що там скупчились молоді кролі. І тут він знов заходився якнайпереконливіше грати роль суворого офіцера.

— Чого ви тут огинаєтеся? — грізно насипався на молодняк.

— Там, нагорі, сторожа з в’язнем, пане! — відповів хтось із кролів. — Тим часом туди нікого не пускають.

Обурений Кучма проштовхався до виходу. Там Чорнобілева сторожа розмовляла з черговим вартовим.

— Боюсь, пане, вам доведеться зачекати! — застеріг охоронець Бартсія. — В канаві арештант, але він там не засидиться!

— І я не засиджусь! — кинув Кучма. — Ану геть з дороги!

Відштовхнувши Бартсію, він скочив у канаву.

Чорнобіль сидів недалечко, під навислим листям дикої петрушки. По його подертих вухах лазили мухи, але нещасний мовби не помічав їх. Кучма скочив ближче до нього й присів поруч.

— Слухай, Чорнобілю! — швидко заговорив він. — Присягаюсь Фрітхом і Чорним Кролем: я кажу правду. Я — таємний ворог Ефрафи. Про це знають іще кілька кролиць нашої мітки. Сьогодні ввечері ми з кролицями тікаємо. Я постараюсь забрати й тебе з собою. Поки що нічого не роби. Коли прийде час, я сам скажу тобі. Просто підбадьорся і будь готовий!

Не чекаючи на відповідь, він відійшов убік, начебто шукаючи собі зручніше місце. Та все одно вернувся в нору швидше за Чорнобіля, який, очевидячки, збирався сидіти так довго, скільки дозволить сторожа, а сторожа й сама, звісно, не дуже поспішала.

— Пане! — звернувся до Кучми Бартсія. — Це вже втретє ви зневажаєте мій авторитет поліційної влади. З поліцією так не поводяться! Боюсь, що змушений буду доповісти начальству про ваші зловживання!

Кучма не удостоїв поліцая відповіддю.

Біжучи норою, подумав: чи не розшукати Хізентлай? Але ні, розумніше буде не бачитися з нею зайвий раз. Адже Хізентлай знає, як бути, і що менше їх бачитимуть разом, то краще. Від задухи в Кучми розболілась голова, хотілось побути на самоті, заспокоїтись. Він заліз у своє лігво й заснув.

Надвечір посутеніло, задуха стала просто нестерпна. Видно було, що вечірньої заграви не буде. На зеленій стежці над річкою сидів украй стривожений Ліщина. Він сушив собі голову, намагаючись уявити, що ж діється там, в Ефрафі.

— Хіба Кучма не просив тебе напасти на вартових учора ввечері під час сильфлаю? Хіба не казав, що під час сум’яття поведе кролиць геть? — вкотре питав він Кегаара.

— Так, він се казати, але не вийти! А тоді казати: лети геть, увешері обернись!

— Отже, план його зостався без змін. От тільки питання: коли зуміє він утекти? Он уже сутеніє. Що ти скажеш, Срібний?