Френк Герберт - Єретики Дюни

«Але я знаю, що Превелебна Мати Люцілла входить до паралельної клітини , – подумала Одраде. – Це логічна відповідь».

Вона розпізнала необхідність. Це був древній взірець, скопійований з конспіративних революційних організацій. Бене Ґессерит завжди вважали себе перманентними революціонерками. Революцію лише тимчасово пригальмували за Тирана Лето ІІ.

«Пригальмували, але не зупинили й не змінили напрямку» , – нагадала собі Одраде.

– Скажи мені, – промовила Тараза, – чи відчуваєш ти якусь пряму небезпеку для Сестринства в тому, що маєш зробити?

Це було одне з особливих запитань Тарази. Одраде навчилася відповідати на них, керуючись безсловесним інстинктом, який пізніше можна було втілити у словесній формі.

– Якщо не діятимемо, буде гірше, – швидко сказала вона.

– Ми вирішили, що це буде небезпечно, – мовила Тараза. Говорила сухим, відчуженим голосом. Тараза не любила викликати назовні цей талант Одраде. Молодша жінка мала пророчий інстинкт викривати загрози Сестринству. Він, звичайно, походив із дикого впливу на її генетичну лінію – Атріди з їхніми небезпечними талантами. У розплідних папках Одраде була спеціальна помітка: «Ретельне випробування всього потомства». Двох із цього потомства потай умертвили.

«Мені не слід було пробуджувати талант Одраде, навіть на мить» , – подумала Тараза. Та інколи спокуса була надто сильною.

Тараза вимкнула проєктор, відправила його в заглиблення і далі говорила, дивлячись на порожню поверхню стола:

– Навіть якщо знайдеш ідеального плідника, не смієш схрещуватися без нашого дозволу, перебуваючи далеко від нас.

– Помилка моєї рідної матері, – зауважила Одраде.

– Помилка твоєї рідної матері полягала в тому, що її розпізнали під час схрещення!

Одраде вже чула це раніше. Щось у лінії Атрідів вимагало найпильнішого моніторингу з боку Розпорядниць схрещення. Очевидно, дикий талант. Вона знала про дикий талант, генетичну силу, яка створила Квізац Хадераха й Тирана. Проте чого саме шукали ці Розпорядниці схрещення? Чи був їхній підхід переважно негативним? Більше жодного небезпечного народження! Одраде не бачила жодної своєї дитини після народження, що не було дивиною для Сестринства. І ніколи не бачила жодного запису в своїй генетичній папці. І тут Сестринство діяло, ретельно розділяючи владу.

«І ці більш ранні обмеження моїх Інших Пам’ятей!»

Знайшла незаповнені місця у своїй пам’яті, відкрила їх. Імовірно, лише Тараза та, можливо, дві інші радниці (найімовірніше, Беллонда та ще одна старша Превелебна Мати) мали вищий рівень доступу до такої розплідної інформації.

Чи Тараза й ці інші справді поклялися радше вмерти, ніж передати привілейовану інформацію сторонній особі? Врешті-решт, існував детально розписаний ритуал спадкоємства на випадок, якби Превелебна Мати померла далеко від сестер, не маючи змоги передати внутрішні життя. До цього ритуалу часто вдавалися за правління Тирана. Жахливий період! Знати, що революційні клітини Сестринства цілковито прозорі для нього! Монстр! Вона знала, що Сестри ніколи не ошукували себе ілюзією, наче Лето ІІ утримувався від знищення Бене Ґессерит через якусь глибоко вкорінену вірність своїй бабусі, леді Джессіці.

«Ти там, Джессіко?»

Одраде відчула рух у глибині. Провал однієї Превелебної Матері: дозволила собі закохатися! Така дрібниця, та які великі наслідки. Тридцять п’ять сотень літ тиранії!

Золотий Шлях. Нескінченний? А як же втрачені мегатрильйони зниклих у Розсіянні? Яку загрозу становили ті Загублені, що тепер повертаються?

Немов читаючи думки Одраде, що вона, здається, інколи робила, Тараза промовила:

– Ці Розпорошені зовні… тільки й чекають змоги напасти.

Одраде чула аргументи: з одного боку небезпека, з другого – щось магнетично привабливе. Стільки чудових невідомих. Чого тільки не змогло б зробити з цими невикористаними людськими ресурсами Сестринство, таланти якого впродовж тисячоліть шліфувалися меланжем? Подумай про незліченні нові генотипи! Подумай про потенційні таланти, що вільно ширяють у світах, де можуть загубитися назавжди!

– Це незнання породжує найбільший жах, – сказала Одраде.

– І найбільші амбіції, – додала Тараза.

– То я лечу на Ракіс?

– У належний час. Я вважаю, що ти впораєшся із завданням.

– Інакше ти мені б його не доручила.

Це був їхній давній обмін словесними уколами, ще зі шкільних часів. Проте Тараза усвідомила, що втяглася у нього всупереч волі. Надто багато спогадів пов’язувало їх обох: Дар і Тар. Слід за цим стежити!