Едґар По - Тиша. Притча

І ніч наближалася до світанку, а він сидів і сидів на скелі.

І тоді прокляв я стихії громовим прокляттям,

І страшна буря зібралася в небесах,

Де перед тим не було жодного подмуху вітру,

І небеса зблідли перед могуттю бурі,

І дощові краплі впали на голову того чоловіка,

А річка збурилася повінню

І від горя забіліла шумовинням,

І лілеї кричали в своєму ложі,

І ліс тріщав під натиском вітру,

І гуркотів грім,

І палахкотіли блискавиці ―

І скеля двигтіла й розгойдувалась.

А я лежав неподалік у своєму сховку

І стежив за діями того чоловіка.

А він тремтів від самотності;

І ніч наближалася до світанку, а він сидів і сидів на скелі.

І розгнівався я тоді і прокляттям тиші

Прокляв річку, лілеї, вітер, і ліс,

І небеса, і грім, і зітхання лілей,

І, ставши прокляті, вони притихли.

І місяць перестав дертися вгору по небесній стежці,

І грім завмер,

І не спалахували блискавиці,

І зависли в нерухомості хмари,

А води опустилися до свого рівня, але не нижче,

І перестали розгойдуватися дерева,

І лілеї більш не зітхали,

І вже не чулося їхнього шепотіння,

І жодного звуку чи шереху не долинало крізь неозору пустелю,

І я подивився на літери, висічені на скелі,

І вони змінилися,

І вони були тепер ТИША.

І мій погляд упав на лице того чоловіка,

І було воно сіре від жаху.

І він рвучко відірвав голову від долоні,

І звівся на ноги, і стояв на скелі, дослухаючись,

Та не чулося жодного звуку в неозорій безмежній пустелі;

І літери на камені були ТИША.

І той чоловік здригнувся,

І відвернув обличчя,

І швидко подався геть,

І я вже більше його не бачив».

Справді чудові легенди можна знайти в книгах Магів,

У книгах, окутих залізом і сповнених прадавнього смутку.

Є там дивовижні історії про Небеса,

І про Землю, і про могутнє море,

І про Духів,

Які панували над морем і над Землею, і над високими Небесами.

Багато мудрості таїлося й у висловлюваннях Сивіл;

А скільки священних слів було почуто в давнину під тьмяним листям, яке тріпотіло навкруг Додони!*

Але, клянуся Аллахом,

Ту притчу, яку розповів мені Демон,

Сидячи поруч мене в затінку могильного каменя,

Я вважаю найчудеснішою з усіх!

І коли Демон закінчив свою розповідь,

Він упав у розкриту могилу, з якої й вийшов,

І засміявся.

А я не міг засміятися з Демоном,

І прокляв він мене за те, що я не міг сміятися.

Тоді рись, яка вічно живе в могилі,

Вийшла зі свого сховку

І лягла у Демона біля ніг,

Невідривно дивлячися йому в обличчя.

Притча Едґара Аллана По, представлена тут в українському перекладі Віктора Шовкуна «Тиша. Притча», в оригіналі називається “Silence ― A Fable”. Притча писалася в 1832 році; вперше надрукована 1838 року в The Baltimore Book, під заголовком “Siope — A Fable“. Єдину зміну автор вніс у 1842 році: змінив назву. Є й інший український переклад цього твору Едґара По, зроблений Майком Йогансеном, під назвою «Мовчання ― баснь», опублікований у виданні «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928.

Алкман (VII ст. до н.є.) ― давньогрецький ліричний поет, уступ, з якого взято рядки епіграфа, надихнув Ґете і Лєрмонтова на створення відомих ліричних шедеврів.

Додона ― давньогрецьке місто, в якому перебував Зевсів оракул, що віщував через листя священного дуба.