Василь Тибель - Примари Пустомитського болота

– Ось вона, могила Царя! Як я міг забути про нашарування грунту. За тисячі років наносний грунт заглибив могилу, тому копати треба було глибше.

Професор не приховував своєї радості. Він пританцьовував навколо знахідки, припадав до неї, гладив, прикладав вухо.

– Мій любий, Царю, я все таки тебе знайшов. Дивіться, дивіться я його знайшов! – звертався Професор до робітників. Ті тільки переглянулися. В очах кульгавого блиснув недобрий вогник, та Професор не звернув на це ні найменшої уваги.

– Чого він так репетує? Ще хтось почує і забере наші скарби, – прошепотів Зуб на вухо кульгавому напарнику.

– Не забере. Бачив оце? – Адмірал дістав із кишені чорного блискучого пістолета.

– Ух ти! Справжній? – Від захоплення, Зуб відкрив рота і, деформований зуб оголився в кривій посмішці.

– А ти думав?

– Де взяв?

– Багато знатимеш, скоро лисим станеш. Ги-ги-ги! ! – Адмірал тикнув пальцем на вибриту голову здорованя.

– А давай «науку» пришиємо й собі все заберемо.

– Не час, недоумку. Нам ще треба відчинити цю чортову шкатулку. А може там і золота вже немає.

Професор так захопився розчисткою саркофагу, що вже не звертав уваги: ні на своїх робітників, що змовницьки шепталися, ні на свої скалічені руки. Із тріснутих мозолів виступала кров; він витирав руки об себе, сердячись, що вони так швидко потіють. Професору стало жарко й він скинув свою обмащену кров’ю сорочку. Тоді й громили взялись до праці.

Через дві години, майже безперервної роботи, «чорні копачі» повністю розчистили від грунту блискучу темну плиту. Вона була, майже, дзеркальна без жодної подряпини, лише по центру виднілось рельєфне зображення ящірки, що ніби завивається навколо сонця. На голові ящірки блищала корона з іншого каменю чи металу. Сонце відбивалося від діадеми і було враження, ніби вона світиться.

Професор як заворожений бігав навколо й обмацував кам’яну плиту з усіх сторін, а копачі розчищати бокові стіни саркофагу. Втоми вже ніхто не відчував.

– Це він, це він! – не вгавав бородань, бережно змітаючи щіткою піщинки із зображення на кришці.

– Ти не галасуй, а відкривай! Може там, у середині вже нічого немає..

– Чекайте, чекайте! Ви не уявляєте, яке ми зробили відкриття. Це сенсація! Легендарний Цар існував. Уявляєте, увесь науковий світ ми поставимо з ніг на голову. Це буде найбільше відкриття в археології із часів розкопок у Мізині, можливо, навіть важливіше чим знахідка гробниці Тутанхамона, чи стародавньої Трої.

Професор схилився над саркофагом і тремтячими руками змітав із нього землю. Очі в нього горіли від збудження.

– Годі тобі її гладити, відкривай скоріше цю труну! – гаркнув на бороданя Адмірал, якому вже вривався терпець. В громили свербіли руки, щоб як найшвидше добратися до скарбів.

– Ми повинні все ретельно очистити. Ви не розумієте до яких глибинних віків ми доторкаємося. Подивіться якою технологією володіли колись, так обробити й відполірувати кам’яну плиту не в змозі й на сучасному обладнанні. Давайте сюди мамутовий бивень він згідно з манускриптом послужать ключем до гробниці. – Професор знайшов отвір з боку плити й вставив туди вкриту орнаментом кістку.

Адмірал із Зубом нетерпляче вовтузилися позаду, зазираючи через плече, але Професор не поспішав відкривати гробницю. Він озирнувся на своїх робітників і, здається, підозра зародилася в його голові.

– Ми не будемо зараз відкривати, а викличемо вчених із Києва. Треба щоб усі: науковці, преса, телебачення, урядовці були присутні при цій події.

– Відкривай я тобі сказав! – люто вимовив Адмірал, він вихопив і націлив пістолета прямо в голову ошелешеного Професора. Учений, ще нічого не розуміючи, кліпав очима. Він не йняв віри, що його робітники – звичайні грабіжники могил. Професор спробував якось домовитися з бандюгами.

– Чекайте. Ви ж хотіли платню, я все заплачу, навіть більше чим домовлялися. Ми за це відкриття отримаємо велику премію.

– Ні, «борода», не треба нам твоїх копійок – нам потрібно все.

-Не дам, не пущу! Це власність держави. – Він ухопився руками за плиту, намагаючись захистити знахідку. Лише тепер Професор зрозумів із ким зв’язався, коли брав гроші на свою експедицію й найняв цих людей.

– Зубе, прибери «науку», а то він мені заважає любуватися старовиною!

Голомозий не став ждати щоб йому повторили наказ – важка лопата опустилася на голову Професора. Той, розчепірив руки і впав на дно траншеї.