Роберт Уэйд - Дивовижна історія Мері Стенз

“Черіл”, — думала вона. — Так звуться оті дорогі косметичні засоби, що продаються у великих крамницях Вест-Енду. В блідо-голубих коробках з срібними краями. Це відома фірма, її вироби рекламують навіть кінозірки. Вона може зробити для мене дуже багато… Я певна, що це і є та щаслива нагода, якої я завжди так чекала. Якби ж ото тільки мати хоч трохи привабливішу зовнішність…”

Вона розглядала в дзеркалі своє грубо нафарбоване обличчя, і думки її раптом круто звернули в інше річище.

“Не те, — вирішила вона, — зовсім не те. Їм потрібна звичайна, непоказна дівчина, матеріал для досліду. Намагаючись прикрасити себе, я не тільки марную час, але й ризикую не дістати цієї роботи. Краще взагалі не пудритись і не фарбуватися — нехай дивляться так. Нехай відразу побачать мене таку, яка є, щоб не довелося змивати пудру й помаду”.

Мері пройшла вузьким коридором у ванну і намочила водою край рушника. Та тільки-но зібралася стерти з обличчя косметику, як у коридорі почулося човгання босих ніг і до ванної влетіла Пенелопа, зовсім гола, з розпатланим волоссям і розмазаною по щоках губною помадою.

— Ой! — скрикнула вона, прикипівши до місця. — Я не знала, що ти вдома…

— Зате я знала, що ти вдома, — значуще мовила Мері. — І Пітер теж.

Пенелопа зайшлася сміхом.

— Ти чула грюкіт? Цей дурник Пітер гепнувся з ліжка, саме коли ми… — Нараз вона замовкла, помітивши на обличчі Мері свіжу косметику. — Схиліть голови перед її королівською величністю! — глузливо заговорила вона. — Ми сьогодні при повному параді, чи ке так, дорогесенька? Тільки найкращі з кращих гідні уваги косметичної… фірми… “Черіл”.

— Ти б ліпше не читала чужих листів, — спокійно відказала Мері.

Тепер, коли Пенелопа присунулася ближче, вона почула в її віддихові солодкуватий запах джину, а з досвіду знала, що коли Пенні напідпитку, з нею не варт заводитись.

Пенелопа пестливо погладила долонями свої стрункі стегна.

— Пробач, люба, — уїдливо мовила вона. — Сказати правду, я навіть не глянула на адресу. Як тільки побачила на конверті слова “косметична фірма”, то й сумніву не мала, що це мені. Хто б міг подумати…

Вона простягла руку до червоного халата, що висів за дверима.

— Я прийшла по халат, — знову заговорила вона, вже природнішим тоном. — Не можу ж я весь вечір бути гола, хоч би як це подобалось Пітерові. Така бісова холоднеча…

Вона накинула на плечі халат і в прихованою цікавістю спостерігала, як Мері стирає рушником з обличчя пудру й помаду.

— Ти просила в них роботи? — спитала вона.

— Та нібито.

— А що за робота?

— Нічого особливого. Щось пов’язане з дослідами.

Пенелопа зневажливо посміхнулася.

— Зрозуміло. Ну що ж, я, мабуть, піду до Пітера, бо він ще, гляди, знову гепнеться з ліжка. — Вона зупинилася на порозі, і в очах її спалахнули пустотливі вогники. — Це ще добре, що він упав на спину, а то б міг лишитися калікою. Я серйозно кажу. Ти знаєш, який він, цей Пітер…

— Ні, я не знаю, який він, цей Пітер, — холодно відказала Мері, — і прошу тебе поводитися пристойніше. Зрештою, є якась межа…

Пенелопа з еикликом труснула головою, і її золотаве волосся заблищало в. електричному світлі.

— Якщо вона і є, люба, то я її ще не досягла… і не скоро досягну.

Вона вийшла з ванної і подалася до свого Пітера.

Мері ще раз витерла обличчя і повернулася до кімнати. Із спальні долинали притишені голоси. Все як завжди. Десь через півгодини Пітер крадькома вислизне з квартири. Пенелопа прийде до неї у вітальню, і відновляться нормальні взаємини. Попри свій буйний темперамент, Пенні була не така вже й погана. Час від часу на неї щось нападало, і вона ставала вперта й егоїстична, але душу мала надзвичайно щедру, і Мері не могла не бути вдячна їй за допомогу в скрутну годину. Проте нескінченні відвідини Пенелопиних “приятелів” ставали дедалі нестерпніші, й рано чи пізно треба було покласти цьому край.

“А може, оце й буде нагода, — подумала Мері, — оцей косметичний експеримент”. Він може дати їй все і вже, певна річ, нічого в неї не одбере. Втрачати їй нічого, а здобути можна чимало. Коли станеться найгірше, вона лишиться така сама, а коли найкраще — о, тоді хтозна — може, й цілий світ упаде до її ніг. А вийде ні се ні те, вона теж не прогадає — якщо “Очевидець” надрукує отой репортаж. Тоді вона одержить майже дві тисячі фунтів.

“Завтра подзвоню Даркові, — вирішила вона. — Йому я найбільше зобов’язана і повинна робити все, як він скаже. Зрештою, якби не він, я б ке дізналася про цю роботу”.