Александр Фармагей - Закон рівноваги

Є зустрічі, коли люди розуміють один одного з напівслова, напівпогляду… Вечір раннього травня був досить прохолодним, особливо після заходу сонця. Та коли закінчилися стрибки, всі сіли з'їсти шашлик і обсмажені сосиски, запити це все алкогольними напоями різного ступеня міцності, він побачив, що вона тремтить від вечірньої прохолоди у своїй футболці. Діставши з машини запасний светр, він запропонував їй. Ольга з радістю одяглася в невідповідне її габаритам велике вбрання, що, втім, абсолютно не зіпсувало її привабливості. Сидячи поруч, він обійняв її і, не зустрівши супротиву, спокійно та ніжно притиснув до себе. І отримав повторний за вечір теплий удар у серце, відчувши, як гнучке, явно треноване тіло прилинуло та зручно притулившись до нього. У Дмитра з'явилося відчуття якогось одного цілого з Ольгою і того, що так добре йому давно не було, дуже давно.

Просто сидіти і говорити, невинно гомоніти про все, обговорювати побачене в небі, що вийшло, а що ні, будувати плани на подальші стрибки і слухати історії тих, у кого за спиною тисячі стрибків… що може бути краще. Він не був, як сам вважав, досвідченим. Його 125+ [4] 125+ у парашутистів, якщо вони планують і надалі здійснювати стрибки, а не завершили цю справу на решту життя, після числа, що позначає кількість стрибків, прийнято ставити знак «+». стрибків у порівнянні з сотнями і тисячами інших здавалися досвідом початківця. У неї тепер їх було 3+, що давало змогу переходити на інші типи куполів і рухатися далі, розвиваючись, як спортсмен-парашутист.

– Ольго, ти займалася гімнастикою або танцями?

– І тим, і іншим. Як здогадався?

– За манерою ходи, поставою, та й спортивною фігурою.

Легке здивування видали брови, що на долю секунди піднялись вгору.

– Це було в дитинстві. Зараз переважно «для себе». З однієї сторони, не так багато вільного часу, з іншої – на олімпійські ігри я не збираюсь.

– А куди ж це настільки прекрасна юна леді витрачає так багато часу, що його не вистачає?

– Ну-у, я студентка, факультет іноземних мов. Англійська та іспанська, які хочу довести до досконалості. Заробляю перекладами, бо на життя потрібні кошти. Ще люблю природу, подорожі, а тепер і парашутні стрибки, на які теж потрібні чималі гроші.

– Англійська та іспанська, який збіг, мої улюблені, дві світових мови, на яких фактично говорить весь світ. Навіть іспанською більше, ніж англійською, хоч так і не прийнято вважати. А мене навчиш?

– Це як будеш себе поводити! – грайливо відповіла вона і подарувала йому свою посмішку.

Він помітив, що компанія розбилася на мікрогрупи, в кожній з яких обговорювалися проблеми певного інтелектуального рівня. Але, що потішило, це заздрісні погляди присутніх тут чоловіків та юнаків, які кидались у їхній бік.

Дорогий читачу, як кажуть психологи, рівень вербальної культури людини безпосередньо корелює з рівнем її інтелекту. І як писав один великий український учений О. М. Морозов: «У здорових людей існує жорстка єдність між мовленням і письмом. Будь-який розрив у цьому ланцюжку призводить до патології». Кажучи по-простому, коли людина добре висловлюється і може без труднощів передати в усній і письмовій формі ті думки, які рояться в її голові, значить вона розумна. Хто ясно мислить, той ясно говорить. Так ось, її мовлення лилося, наче тихий спокійний струмок, не кваплячись, але з почуттям, з розумінням. З нею було про що поговорити. Про поезію – будь-ласка, про прозу, музику, історію – будь ласка; навіть деякі аспекти математики, згадані ним під час бесіди, знайшли її розуміння. Дивлячись на профіль її обличчя, рухи губ під час розмови, він спіймав себе на думці про природну красу цієї людини, і його внутрішній голос закричав: «Як набридли ці тупі розфарбовані барбі, зі своїми розмовами про шмотки, тачки, курорти. Вони постійно сміються над тупими, плоскими жартами, які самі ж і генерують. Per risum multum debes cognoscere stultum [5] Per risum multum debes cognoscere stultum (лат.) – за постійним сміхом ти маєш впізнавати дурня. . А ця дівчинка – просто промінь світла в темному царстві». Він акуратно нахилив свою голову до її волосся і поцілував ці шовкові нитки з їх п'янким запахом.

Вона на мить завмерла, потім повернула обличчя до нього, і їхні очі виявилися на відстані п’ятнадцяти сантиметрів. У цьому погляді не було ні схвалення, ні злоби, ні іронічної посмішки; там був, як йому здалося в ту мить, глибокий смуток, і цей погляд говорив, як чіткий сигнал: «Ні!». Вона повільно похитала головою з боку в бік, а потім посміхнулася.