Морган Райс - Завдання Героїв

Він не встиг відповісти, бо в цю мить один з близнюків простягнув руку, міцно підштовхнув Тора у спину і кинув золоту монету жінці на східці.

“Здається, у тебе є перший клієнт!” – прокричав він.

Кімната вигуками вітала Тора. Незважаючи на опір, він відчув, що його штовхають вперед дюжини чоловіків, через натовп вгору по сходах. Коли він піднімався нагору, його голова була сповнена думок про Гвен. Про те, як сильно він її любить. Про те, що він не хотів бути ні з ким іншим.

Йому хотілося розвернутися і втекти. Але шляхів для відступу, у буквальному сенсі, не було. Десятки незнайомих йому чоловіків штовхали його вперед, не дозволяючи йому відступити. Він не встиг нічого зрозуміти, як опинився зверху, на сходовому майданчику, дивлячись на жінку, яка була вище за нього. Вона посміхалася йому і від неї пахтіло парфумами. Тор був п’яний, що робило ситуацію ще гірше. Кімната оберталася у нього перед очима. Він відчув, що ось-ось вирубиться.

Жінка нахилилася, ухопила Тора за сорочку і впевнено повела його в кімнату, після чого зачинила за ними двері. Тор рішуче був налаштований не бути з нею. Його думками володіла тільки Гвен. Тор не хотів, щоб його перший досвід з жінкою був таким.

Але розум йому не підкорявся. Він був такий п’яний, що ледве міг бачити. Останнє, що Тор пам’ятав перед тим, як втратити свідомість, було те, що його вели через кімнату до ліжка. Він сподівався, що зробив це перш ніж впасти на підлогу.

Маꥳл насилу розплющив очі, прокинувшись від невпинного стуку в двері і негайно пошкодував про це. Його голова тріщала. Різке сонячне світло пробивалося через відкрите вікно палацу, і він усвідомив, що на його обличчі відбились сліди від ковдри з овчини. Він знаходився вдома, у своєму замку. Спантеличений Маꥳл намагався воскресити в пам’яті минулу ніч. Він пам’ятав полювання, пивну в лісі, занадто багато випивки. Якимось чином йому вдалося повернутися сюди.

Він озирнувся і побачив дружину, Королеву, яка спала поруч з ним під ковдрою. Вона повільно прокидалася.

Стук пролунав знову – жахливий шум, лязкіт від залізного дверного кільця.

“Хто б це міг бути?” – запитала Королева роздратовано.

Маꥳл теж хотів би це знати. Він точно пам’ятав, що давав вказівки слугам – не будити його, особливо після полювання. Вони за це заплатять високу ціну.

Ймовірно, це був його управляючий з черговими фінансовими питаннями.

“Припиніть цей триклятий стукіт!” – нарешті прокричав Маꥳл, встаючи з ліжка. Він сів, спершись на коліна, схопившись за голову. Король пройшовся руками по немитому волоссю і бороді, потім по обличчю, намагаючись розбудити себе. Полювання та ель виснажили його. Він уже не був таким моторним, як раніше. Роки взяли своє – він був виснажений. У цей момент Маꥳл поклявся собі, що більше ніколи не візьме і краплі в рот.

З неймовірними зусиллями він підвівся на ноги. Одягнений тільки в халат, він швидко перетнув кімнату і діставшись дверей товщиною в фут і, схопивши залізну ручку, відчинив їх.

За дверима стояв його найкращий генерал Бром в оточенні двох лейтенантів. Лейтенанти схилили голови на знак поваги, а генерал дивився прямо на нього – вираз його обличчя був похмурим. Маꥳл терпіти не міг такого погляду. Це завжди означало погані новини. У такі моменти він ненавидів бути Королем. Вчора у нього був такий хороший день, велике полювання, яке нагадало йому про дні безтурботної юності. Особливо коли він проводив ночі, подібно до вчорашньої, в пивниці. А зараз його грубо розбудили і позбавили ілюзії спокою, яка у нього була.

“Мій володарю, я прошу вибачення за те, що розбудив Вас”, – сказав Бром.

“Тобі ж краще, якщо це буде щось важливе”, – пробуркотів Маꥳл.

“Так і є”, – відповів генерал.

Король Маꥳл помітив з виразу Бромового обличчя, що справа і справді серйозна. Він обернувся і подивився на Королеву. Вона знову заснула.

Маꥳл жестом наказав їм увійти, після чого провів їх через простору спальню і через інші арочні двері до бокових покоїв, зачинивши двері, щоб її не турбувати. Іноді він використовував цю маленьку кімнату – завширшки двадцять кроків у кожну сторону, з кількома зручними стільцями і великим вітражним вікном – коли йому не хотілося спускатися до Великої Зали.

“Мій повелителю, наші шпигуни донесли, що люди МакКлауда поскакали на схід, до Фабіанського моря. І наша розвідка на півдні доповіла про Імперську флотилію, яка направляється на північ. Певна річ, вони прямують туди, щоб зустрітися з МакКлаудами”.