Морган Райс - Завдання Героїв

“Прошу мене вибачити”, – сказав він і почав пробиратися в ліс.

“Куди ти йдеш?” – обережно запитав Ерек.

“Мені всього лише потрібно помочитися. Я зараз повернуся”.

“Не йди далеко”, – застеріг його Ерек.

Тор сором’язливо поспішив до лісу. Він відійшов від інших на двадцять кроків, поки не знайшов місце поза їх полем зору.

Як тільки Тор закінчив, раптом він почув, як хруснула гілка. Звук був гучний і чіткий, і він знав – просто знав – він походив не від людини.

Він повільно обернувся і подивився. Волосся на його потилиці стало дибки. Попереду – можливо, в десяти кроках від нього – була інша невелика галявина з валуном посередині. І там, біля підніжжя валуна, щось ворушилося – невелика тварина, хоча він не міг сказати, яка саме.

Тор обмірковував, чи повинен він повернутися назад до своїх товаришів або залишитися тут і подивитися, що це за тварина. Більше не думаючи, він прокрався вперед. Ким би не було це створіння, він не хотів втрачати його. А якщо він повернеться, то за цей час звір може зникнути.

Тор підійшов ближче. Волосся на його потилиці ставало дибки, бо ліс ставав густішим і місця для маневрів залишалося все менше. Він нічого не бачив, окрім густого лісу; сонячні промені падали під гострим кутом. Нарешті він дістався до галявини. Підійшовши ближче, Тор послабив хватку списа і опустив його вниз до стегна. Він оторопів від того, що побачив на галявині, в променях сонячного світла.

Там, борсаючись у траві поряд з валуном, знаходилось маленьке дитинча леопарда. Воно сиділо і нявчало, мружачись від сонця. Здавалося, що він щойно народився – довжиною з фут, такий крихітний, що помістився б у Тора у сорочці.

Тор стояв на місці у подиві. Дитинча було абсолютно біле, і Тор знав, що це має бути дитинча білого леопарда – найрідкіснішої з усіх тварин.

Він почув раптовий шелест листя позаду себе і, обернувшись, побачив, що вся група, на чолі з Рісом, поспішає до нього. Виглядали вони стривоженими. Через хвилину вони вже були поруч з ним.

“Куди ти пішов?” – зажадав відповіді Рис. – “Ми думали, що ти вже мертвий”.

Коли вони підійшли до нього і побачили дитинча леопарда, Тор почув, як його друзі затамували дихання від шоку.

“Знаковий момент”, – сказав Ерек Тору. – “Це знахідка усього життя. Найрідкісніша тварина. Він залишився один і про нього нікому піклуватися. Це означає, що він твій. Ти зобов’язаний виростити його”.

“Мій?” – перепитав приголомшений Тор.

“Це твій обов’язок”, – додав Кендрик. – “Ти знайшов його. Або, мушу сказати, він знайшов тебе”.

Тор був збентежений. Він пас овець свого батька, але йому ніколи не доводилося вирощувати жодної тварини у житті. Він і гадки не мав, що повинен робити.

Але в той же час він уже відчував сильну спорідненість з цією твариною. Маленькі блакитні очі леопарденяти відкрилися і, здавалося, дивились лише на нього.

Тор підійшов до нього і, нахилившись, узяв дитинча леопарда на руки. Тварина потягнулася і лизнула його в щоку.

“Як можна піклуватися про дитинча леопарда?” – запитав приголомшений Тор.

“Припускаю, так само як і за будь-ким іншим”, – сказав Ерек. – “Годуй його, коли він голодний”.

“Ти повинен назвати його”, – додав Кендрик.

Тор задумався, здивувавшись тому, що це вже друга тварина, яку він повинен назвати за останні кілька днів. Він згадав історію зі свого дитинства – про лева, який тероризував село.

“Крон”, – виголосив Тор.

Його друзі закивали на знак схвалення.

“Як у легенді”, – сказав Ріс.

“Мені подобається це ім’я”, – сказав О’Коннор.

“Значить, Крон”, – вимовив Ерек.

Коли Крон опустив голову на груди Тора, той відчув з ним набагато міцніший зв’язок, ніж з будь-ким іншим у своєму житті. Коли тварина нявчала і м’ялася на ньому, він не міг позбутися відчуття, що знає Крона все своє життя.

Раптом пролунав чіткий звук, від якого у Тора знову волосся стало дибки. Він швидко обернувся і подивився на небо.

Високо над ним був Естофель. Він несподівано кинувся вниз, прямо на голову Тора, і заверещав, перш ніж в останню секунду знов злетіти вгору.

Спочатку Тор подумав, що причиною цьому послужили ревнощі до Крона, але через кілька секунд зрозумів – сокіл попереджає його.

Через хвилину вони почули характерний звук з іншої частини лісу. Це був шурхіт, що переходив в атаку – події розгорталися дуже швидко.

Завдяки попередженню, у Тора була перевага – він бачив, як з’являється величезний кабан і відскочив з його шляху в останній момент. Його атакував вепр. Ще б секунда і йому не минути лиха.