Олег Говда - Кінь Перуна

Найда тримав удар, ступившии маленький крок праворуч, а свій меч підставив так, що рука монгола не стріла на своєму шляху твердої опори, а лише направляючу. І велет мимоволі подався всім тілом уперед слідом за мечем, що виривався з його долоні.

Ріжучий удар Найди був наче легке погладжування, але йшов знизу вверх, навпроти руху ворога і зачіпав по дорозі зап’ястя лівої руки, щоку та око. Не смертельно, але достатньо болzче... Кров заюшила обличчя ординця. Він якось непевно сіпнувся і вайлувато повернувся до супротивника, прикриваючись мечем. Хоч завдані йому рани були досить небезпечні, ординець ще міг затамувати біль і продовжити поєдинок, якби Найда дав йому на це трохи часу. Але княжий ратник був уже доволі розлючений, щоб нарешті почати сприймати все всерйоз. Тому, не спиняючи кругового руху свого меча, різко вдарив зверху в незахищене ліве стегно суперника, намагаючись зачепити лезом жилу або сухожилля. І це йому вдалося... Потім ступив півкроку назад і вбік. А коли монгол, стікаючи кров’ю з перебитої артерії, був вимушений впасти на коліна, рубанув уже з усієї сили по підставленій під удар, незахищеній обладунками шиї...

Ординець востаннє захарчав, скинув рвучко вперед і вгору, наче до молитви, м’язисті але безпорадні руки і безвольно розпростерся долілиць, на весь гіганський зріст.

Морена схопилася зі свого місця і зробила такий рух, наче хотіла кинутися на арену і спробувати підняти ординця, аби примусити його битися далі.

– Усе чесно, – тихо, але значуще промовив Велес. – Ніяких чарів, я пильнував. Сили не втручалися.

– Доля, – тільки й вимовив Перун. – Схоже, що з Конем трохи доведеться зачекати...

Він важко звівся, наче чоловік, стомлений цілоденною працею, а тоді ще додав:

– Повідомте Батия через ворожбита, щоб вислав інший загін на пошуки... – і... зник.

Слідом за ним, не вимовивши слова, щезла й Морена. Лише Велес, добродушно усміхаючись, проказав, звертаючись до переможця:

– Шкода, що такі воїни гинуть групками, замість того аби, об’єднавшись у військо, розбити монголів ущент. Іди, відпочивай... Сьогодні ти добре показав себе. Не дай маху й завтра...

Потім, приглянувшись уважно, додав:

– Схоже, щось запитати хочеш?

– Так, пане...

– То я слухаю.

– Чи й справді тухольці переможуть?

– Можеш не сумніватися. А зрештою, подивися сам – заслужив... Без тебе їм було б значно сутужніше. Незважаючи навіть на допомогу Короля Гір.

Велес зробив якийсь невловимий чудернацький рух обома руками, і перед Найдою зависло те саме чародійське дзеркало, крізь яке боги перед тим вибирали йому суперника для поєдинку. Але наскільки ж одмінною була картина, яку ратник побачив у ньому, від попередньої.

...Монгольське військо стояло довгими рядами, по кістки у воді, сумне і безрадне. Бо хоч яка мілка була вода, але та її маса, що вже вкрила всю долину, таїла в собі непереборну небезпеку. І те розумів кожен ординець, певно уперше за весь похід перестрівши силу, котру не мав змоги здолати ні власною доблестю, ні послухом командирові, ні вірою в непереможного Бату-хана...

– Ну, що? – поцікавився невдовзі Чорнобог. – Усе чесно? Без обману?

У голосі бога Найда вловив насмішкуваті інтонації і щиро відказав:

– Я й не сумнівався. Пощо могутнім Богам обдурювати якогось смертного? Простіше вбити... Але завше приємно бачити діло своїх рук.

– Добре, – схвально усміхнувся Велес. – Схоже – що й розуму тобі не бракує. Вважай, одну справу ти вже виконав. Бо хоч князь твій Перунового коня і не допаде, та й Батиєві, поки що, на Пегасі не їздити. Тепер мусиш ще для себе постаратися. Завтрашнє випробування вже суто Руженки стосується. Але не думай, що воно легшим од того буде. Навіть незважаючи на мою симпатію. Бо щастя, як ти сам знаєш, треба заслужити...

Спав чи не спав Найда сю ніч, але вона минула.

Після ситної вечері, а також пам’ятаючи про можливі випробовування, воїн ранком з’їв лише шматок добре пропеченого м’яса і запив його кількома ковтками джерельної води. А невдовзі, без жодного попередження, Найда знову опинився на арені.

Глядачів було не менше, ніж першого разу. Лиш залишалося порожнім крісло Перуна. Не любив споглядати гладіаторські бої: надивився їх вволю ще будучи Юпітером.

– Учорашнє випробування ти пройшов із честю, – поважно почала Морена. – Та, облишимо на якийсь час справи громадські: пригадай-но, що привело тебе сюди...

Богиня поворушила пальцями, і неподалік трону Перуна (все ще порожнього) виник м’який фотель, сидячи у якому, дрімала Руженка. Тіло жінки було цілком розслаблене, голівка похилена на рамено. Очі заплющені, а уста – трішки привідкриті. І, як здалося Найді зі свого місця, вона навіть посміхалася крізь сон.