Володимир Обручев: Земля Санникова

Так просувалися вперед то швидше, то повільніше — із середньою швидкістю близько семи кілометрів за годину — і до полудня пройшли половину відстані до острова. Не розпрягаючи собак, зробили привал для сніданку, що складався з холодного м’яса, сухарів та гарячого чаю. Заради його приготування вогню, зрештою, не розпалювали. Горюнов привіз із столиці термоси, щоб під час денних зупинок на гаяти часу на розкладання вогню й кип’ятіння води. Ці чудові посудини кожного разу під час їх застосування, викликали захоплення в каюрів, які пили чай, гарячий без вогню, з особливим задоволенням, наче священний напій. Вони нізащо на хотіли повірити, що справа обходиться без чаклунства, коли під час морозу в 30 градусів із холодної на дотик посудини виливався чай, який обпікав губи. У день виїзду з Козачого, коли вперше зробили обідній привал і каюри зібралися розкладати багаття, Горюнов пожартував із них, заявивши, що скип’ятить чай у снігу швидше, ніж вони на вогні. Коли вони повісили свій чайник на вогонь, він дістав термоси, зарив їх наполовину в сніг і через п’ять хвилин став наливати гарячий чай здивованим якутам. Горохов і Нікіфоров, котрим відкрили секрет, заходилися сміхом від інсценування цього жарту, слухаючи вигуки й спостерігаючи за обличчями каюрів.

Після сніданку рушили далі таким же чином. Острів уже виріс у велику масу, що закривала північний горизонт і полого піднімалася над білою рівниною; видно було окремі темні скелі серед снігового покрову й темні плями в береговому низькому урвиську. На заході сонця, подолавши останній торос, поїхали чимдуж — собаки добре знали, що на землі буде відпочинок і корм, і, побачивши куховарню, що чорніла коло підніжжя урвища, завили на вісімдесят голосів й кинулися бігти, немов скажені.

Але біля берега їм довелося вгамувати свій запал, тому що осінні бурі на початку мореставу нагромадили цілий вал крижин, через який парти перетягували знову по одній, перш ніж дісталися до так званого Малого Зимовища — хатинки, збудованої, ще відомим промисловцем Савинковим, супутником і проводирем Геденштрома, який уперше описав острови на початку XIX століття. Але столітня хатинка мало постраждала в цьому холодному кліматі. Просякнуті морською сіллю стовбури плавника тільки почорніли й подекуди вкрилися лишаями, а всередині були свіжі. Чимало промисловців знаходили притулок у цій куховарні на шляху до острова чи назад, і всі турбувалися про справність її дверей, що висіли на шкіряних петлях, і даху, на який треба було час від часу підсипати землю. Поблизу хатинки була навіть наготовлена купа плавнику для палива, що було дуже доречно — не треба було розшукувати його вздовж берега, викопуючи з-під снігу.

Невдовзі запалало багаття на майданчику коло зимовища, й червоні відблиски освітили високу льодову стіну, що далеко простиралася в обидва боки.

Великий Ляховський, або Ближній, острів мас незвичайний геологічний склад. Його чотири пласкі, проте скелясті вершини, точніше — групи вершин, складаються з граніту, а решта площі — із м’яких четвертинних відкладень. Тому численні струмки й річки, що стікають із вершин і врізаються глибоко в ці м’які товщі, розчленили острів на безліч горбів і горбиків, майже позбавлених рослинності. Протягом короткого літа поверхня острова становить глинисту мохову тундру з окремими сніговими заметами в більш глибоких ярах і долинах на схилах, повернених на північ.

Ті ж самі м’які товщі складають береги острова, які омиваються прибоєм хвиль і тому є довгими чи короткими стрімкими або навіть навислими урвищами, що перериваються долинами струмків і річок. Ці товщі зверху донизу скуті вічною мерзлотою, яка відтає влітку на дуже незначну глибину. Відталі маси або самі сповзають у море, або завалюються, підмиті хвилями знизу, і таким чином море поступово руйнує острів. І якби не було вічної мерзлоти, що дуже затримує цей процес розмиву, острів давно б уже було зруйновано, за винятком його гранітної основи.

У м’яких товщах трапляються численні бивні мамонтів, а де— не-де навіть цілі трупи цих тварин і їх сучасників — довгошерстого носорога, первісного бика, канадського оленя, коня й багатьох інших, — трупи, які збереглись недоторканими, із шерстю, рогами, нутрощами, завдяки вічній мерзлоті. Але внаслідок її відтавання влітку на певну глибину, річки й джерела вимивають із неї трупи, окремі кістки, бивні й виносять їх до гирла, на берег моря. Так само в берегових урвищах під час їх відтавання й підмиву подекуди знаходяться трупи або кістки вимерлих тварин, які зрештою також потрапляють у море, що ховає їх вдруге під своїми наносами. Тільки трупи ці часто знищуються хижими птахами й тваринами, що не гребують м’ясом, яке пролежало десятки тисяч років у замороженому етапі.