Володимир Обручев - Земля Санникова

Чому ж Великий Ляховський острів став улюбленим притулком різних ссавців післяльодовикового часу?

Це можна пояснити тим, що на початку четвертинного періоду суша Сибіру простягалася набагато далі на північ, ніж зараз, і Новосибірські острови входили до складу цієї суші. Наприкінці останнього льодовикового періоду, коли в Сибіру ще збереглися мамонти, довгошерсті носороги, первісні бики і вже існувала первісна людина, ця північна окраїна Сибіру почала розбиватися великими розломами й окремі ділянки її опускалися й затоплялися морем. Вищі ділянки поступово звільнялися від льоду й вкривалися рослинністю. Клімат був тоді теплішим, ніж сучасний, судячи із залишків флори, знайдених у відкладеннях разом із кістками. Тварини, звичайно, рятувалися від наступу води на піднесених ділянках суші. Однією з таких ділянок був теперішній острів Великий Ляховський, разом з іншими островами Новосибірського архіпелагу, і на ньому зібралось особливо багато тварин, які бігли інстинктивно на південь, саме тому, що він — найпівденніший із цих островів. Але він вже був відокремлений широкою протокою від материка, тобто перетворився на острів, і сухопутні тварини, які на нього потрапили, вже не могли йти далі. Цих тварин скупчилося на ньому так багато, що острів не міг прогодувати їх усіх і став їхнім кладовищем.

Про те, скільки мамонтів на ньому жило, можна робити висновок на підставі кількості мамонтової кістки, тобто бивнів, які промисловці доставляли раніше на Якутський ярмарок. За статистикою видно, що кожного року привозили від тисячі до тисячі чотирьохсот пудів, у середньому тисячу двісті пудів. Пара бивнів великого мамонта, важить вісімдесят кілограмів, тобто п’ять пудів. Отже, на ярмарок щорічно привозили бивні двохсот сорока мамонтів. Більшість їх добували на Великому Ляховському острові, де прибій моря підмивав крижану стіну, описану вище, і звільняв із льоду й намулів бивні, що й потрапляли у великій кількості на узбережжя. Тут їх і збирали промисловці, бо це було набагато легше, ніж викопувати їх із мерзлого наносу в льодовій стіні.

Таким чином, колись, наприкінці останнього льодовикового періоду, коли ця частина колишньої суші вже перетворилася на острів, відрізаний від материка широкою протокою, там бродили численні стада мамонтів, які поступово гинули тут від голоду. Одні потрапляли в грязьові потоки, які утворювалися під час танення льоду влітку; другі в’язнули в болотистому ґрунті западин, що вабили їх своєю травою; треті провалювались у тріщини льодовика, на поверхні якого рятувалися від докучливих комарів, та ґедзів, і трупи їх заносилися потім піском і мулом. Тільки такі трупи могли зберегтись у вічній мерзлоті, яка розвивалася після закінчення зледеніння, тоді як трупи, що вільно лежали на земній поверхні, знищувалися хижими звірами й птахами, і від них лишалися тільки кістки, що також руйнувалися з часом, і міцніші бивні. Ось чому цей острів став головним сховищем мамонтової кістки, що приваблювало промисловців усього північного узбережжя.

— Треба зауважити, — додав Горюнов після закінчення свого пояснення, — що не всі вчені поділяють погляди Тол ля на походження викопного льоду Ляховського острова. Наприклад, Бунте, який вивчав його одночасно із Тол лем, вважає, що цей лід — не залишки колишнього льодовика, а пізніше утворення і що подібний лід утворюється й зараз в усьому Північному Сибіру замерзанням води, яка потрапляє навесні в глибокі тріщини мерзлого ґрунту, що утворилися восени від морозів і взимку заповнені снігом. Отже, цей викопний лід набагато молодший за лід того часу, коли жили мамонти.

— Як же тоді тварини могли потрапляти в лід, якщо він набагато молодший?

— У тім-то й річ, що трупи їх лежать не в льоду, а в ґрунті тундри поміж льодовими масами. Це помітив і підкреслює Толль.

— Отже, вони розгулювали й гинули, ув’язнувши в болотній тундрі? Невже ця тундра за їх життя була такою болотистою? Ми чули, що на ній росли чималі дерева й хороша трава, — зауважив Ордин.

— На думкою Буиге, виходить ніби так, — відповів Горюнов. — Але я більше схиляюся до гіпотези Толля й ось чому. Ми сьогодні бачили в урвищах, що не лід утворює окремі стіни серед ґрунту тундри, а навпаки — це ґрунт заповнює западини й тріщини серед льодів.

— А чи є докази зледеніння півночі Сибіру крім Ляховського острова? — запитав Ордин.

— Авжеж, є. Толль знайшов старі морени, тобто глину й пісок із валунами, залишені льодовиками під час їх відступу, і на Таймирському півострові, і на річці Анабарі, і на Котельному, і на острові Новий Сибір. Міддеидорф бачив так звані ератичні валуни, тобто валуни, принесені льодом здалеку й залишені після його танення скрізь у Таймирській тундрі [5] За новими даними, вся північ Сибіру до 60–62° північної широти зазнала дуже сильного зледеніння. .