Володимир Обручев - Земля Санникова

— Невже й там, де ваша земля, так само холодно і немає нічого, крім снігу й льоду?

На початку жовтня зимова погода, що встановилася, дозволила йти далі, звичайно, на нартах. Важчі нарти тягли собаки, легші — по черзі двоє людей. Дні були короткими й доводилося йти й уночі, якщо світив місяць, який наростав. У куховарні на мисі Ведмежому довелося перечекати хурделицю, яка зламала лід, і потім із великим ризиком іти по тонкому льоду до малого Ляхов— ського. На Великому Ляховському двічі перечікували хуртовину. Собачий корм закінчувався, провізія теж, зате нарти стали легші й рухалися швидше. Тільки в кінці жовтня мандрівники, дуже стомлені, із трьома собаками, що залишилися живими, прибули до Козачого.

Цілий тиждень у хаті Нікіфорова мандрівники відпочивали від важкої праці і поневірянь тривалого шляху; вони прокидалися тільки, щоб поїсти, і знову лягали спати. Зрештою, полярна зимова ніч і жорстокі морози не налаштовували й решту населення сумного краю до напруженої діяльності.

На наївну Аннуїр жалюгідне Козаче з його двома десятками хатинок, занесених снігом, справило враження великого селища; вона вперше бачила будинки з дахами, печі з трубами, вікна, столи, стільці, ліжка, вперше дізналася, що можна спати й сидіти не на землі і їсти не з колін; все це була дивина, до якої доводилося звикати, хоча дещо здавалося їй смішним або непотрібним.

Власне, прибуттям до Козачого експедицію, яка зробила такі відкриття, але закінчилася загибеллю одного учасника й усіх колекцій та записів, можна було вважати завершеною, і Горюнов міг би залишитися де завгодно, пославши академікові Шенку докладний письмовий звіт. Але надто великою була повага Горюнова до цього вченого, який довірив велику суму й інструменти невідомій людині на майже фантастичну справу. Він захотів з’явитися особисто й підтвердити свою розповідь свідченням другого учасника. Крім того, треба було здати інструменти й гроші, виручені від продажу нарт, байдари, рушниць, намету тощо. Більшу частину цього майна придбали Горохов і Нікіфоров, які дуже цінували хороші нарти й рушниці.

Зібравши близько тисячі карбованців, включаючи й залишок грошей, виданих Шенком, Горохов, Ордин і Аннуїр виїхали через Верхоянськ до Якутська. Але тут виникли перешкоди: строк заслання Ордииа ще не закінчився, і губернатор не погоджувався його відпустити, а Аннуїр одна не хотіла їхати, тому що дальня дорога взимку її лякала. Ордину було дозволено залишитися в Якутську, який справив на Аннуїр уже враження величезної столиці з великою кількістю дивовижних речей, починаючи з кішок, корів і запряжених коней та завершуючи бальними сукнями й грамофоном.

Горюнову довелося поїхати одному й задовольнитися фотографією Аннуїр у її домашньому вбранні, тобто татуюванні й пояску сором’язливості, невеликою колекцією гірських порід із Землі Санникова й острова Беннетта й останньою фотографією Землі Санникова, знятою з гребеня під час від’їзду. У кінці грудня він прибув до столиці й одразу ж з’явився до Шенка.

Останній знав із короткої телеграми тільки про відкриття Землі Санникова й повернення учасників і з зрозумілим нетерпінням чекав на приїзд Горюнова, якого хотів відрекомендувати академії й ученим товариствам для публічних доповідей про незвичайну подорож. Але Горюнов попросив вислухати спочатку наодинці його усну доповідь.

І ось одного вечора у тій самій кімнаті, як і рік тому, за тим самим столом Шенк вислухав розповідь Горюнова. Коли справа дійшла до мамонтів, носорогів, биків та інших «живих окам’янілостей», він увесь засяяв і вигукнув:

— Звичайно, ви їх вимірювали, фотографували й привезли із собою хоч щось на доказ цього знаменного відкриття!

Існування онкілонів і палеолітичної людини теж вразило його, так само, як і відомості про їхнє життя та звичаї.

Перед тим, як викласти тяжкі спогади про останні дні Землі Санникова і її мешканців, Горюнов зробив паузу. Шенк прийняв це за закінчення розповіді й сказав:

— Адже ви привезли щоденники, фотографії, можливо, навіть черепи й шкури тварин, начиння онкілонів і дикунів? От так доповідь улаштуємо ми і вразимо всіх Хом невірних!

— Так, все це було в нас… але все, все загинуло!

— Ну що ви таке кажете! Так-таки все, все?

Із хвилюванням вислухав Шенк кінець розповіді, роздивився фотографію та гірські породи й сказав:

— Отже, ми знаємо тепер, за свідченнями чотирьох очевидців, що Земля Санникова існує, знаходиться на північ від острова Котельного приблизно за сто кілометрів, являє собою величезний кратер вулкана, який нещодавно поновив свою діяльність. Ось на підставі цих даних я спробую в найближчому майбутньому спонукати академію спорядити експедицію з достатнім постачанням коштами й науковими силами, щоб досягти цієї землі та якнайскоріше вивчити те, що ще лишилося від її населення. Ви обидва, звичайно, візьмете в ній участь, щоб своєю досвідченістю забезпечити успіх справи.