Александр Бєляєв - Зірка КЕЦ

Вже не знаю, скільки часу летіли ми в темряві зоряного неба, поки на сході не засвітилась смужка — край «землі». Ми зраділи їй, як мандрівники, що, перепливши невідомий океан, побачили жаданий берег. Значить, ми не впали з Місяця. Але що ж тоді було під нами?

Тюрін догадався перший.

— Розколина! — сказав він. — Розколина надзвичайної глибини і ширини.

Так воно й було. Незабаром ми досягли другого краю розколини.

Коли я оглянувся назад, то вже не побачив Тюріньєрів. Вони зникли за обрієм. Тепер позаду нас видно було лише чорний простір.

Ми всі троє були вражені нашим відкриттям. Соколовський, вибравши посадочну площадку на протилежному краю розколини, куди ми прилетіли, знизився і посадив ракету неподалік від краю.

Ми мовчки перезирнулись. Тюрін почухав рукою скафандр, — він хотів почухати в потилиці, як це буває з людьми, вкрай спантеличеними. Ми притулили наші скафандри один до одного, — всім нам треба було поділитися враженнями.

— Так от яке діло виходить, — сказав, нарешті, Тюрін. — Це вже не звичайна розколина, яких чимало на Місяці. Вона йде на протязі майже всієї поверхні заднього боку Місяця від краю до краю, і глибина її чи не більша, як десята частина всього діаметра. Наш любий супутник хворий, і серйозно хворий, а ми й не знали цього. Місяць — куля, наполовину розколота.

Мені пригадались різні гіпотези про загибель Місяця. Місяць, обертаючись навколо Землі, чимраз більше віддаляється від неї. Для майбутніх земних жителів він здаватиметься колись не більшим за Венеру, потім за звичайну маленьку зірочку, і, нарешті, наш вірний супутник назавжди піде від нас у світові простори. Інші ж лякають тим, що Земля, кінець-кінцем, притягне до себе Місяць, і він упаде на неї. Щось подібне нібито було вже якось на Землі, коли вона мала другого супутника, — невеличкий Місяць, що в давні часи упав на Землю. Западина Тихого океану утворилася нібито під час цього падіння.

— Що ж тепер буде з Місяцем? — тривожно спитав я. — Чи впаде він на Землю, чи піде в світові простори, коли розпадеться на частини?

— Ні те, ні друге. Найімовірніше, що він носитиметься навколо Землі безконечно довго, як і зараз, але в іншому вигляді, — відповів Тюрін. — Якщо він розколеться тільки на дві частини, то ми матимемо два супутники, замість одного. Два «півмісяці». Але найможливіше, Місяць розлетиться на дрібні частки, і тоді ми матимемо світний пояс, як у Сатурна. Кільце з дрібних кусків. Я казав про це, але, признатись, не припускав, що загроза втратити Місяць, — такий, який він є зараз, — стоїть ближче, ніж я думав.

— А чи не можна якось полагодити Місяць? Полікувати? — спитав я.

Тюрін до мого запитання поставився цілком серйозно.

— Технічний прогрес безмежний, — відповів він. — Можливо, інженери майбутнього спробують накласти на розколини шви, стягнути сталевими скобами. Але це справа колосальної трудності, і надовго вона не врятує наш Місяць. Мабуть, легше притягнути до Землі кілька інших «місяців», узявши їх «напрокат» в інших планет. От, наприклад, Марс. Він має два місяці: Фобос і Деймос. Може обійтися і одним. Юпітер має аж дев’ять супутників, Сатурн — десять: Мімос, Енцелад, Тетіс, Діона, Рея, Титан, Феміда, Гіперіон, Япет, Феба, — скоромовкою проговорив Тюрін, ніби перелічуючи імена своїх дітей. — Уран має чотири супутники: Уріель, Умбріель, Титанія, Оберон; Нептун має три супутники, і відкрив їх я. Майже три десятки «місяців» в одній сонячній системі, не рахуючи дрібних. А цих дрібних — тисячі. Вибір багатий. Супутників крайніх орбіт не так уже й важко буде відірвати від планети. Це як при розкладі атомного ядра: крайні електрони легше вибиваються з своїх орбіт. Вся справа в енергії. А ми маємо тепер величезні енергетичні ресурси. Досить самої лише сонячної енергії, якщо вміло її використати. Можна вибрати кілька «місяців» із так званих малих планет. Церера, Паллада, Юнона, Веста, Астрея, Геба, Ерос, Ахілл світитимуть не гірше за наш Місяць, якщо наблизити їх орбіти до Землі. Ми можемо завестися згодом хоч десятком «місяців». І ночами у нас буде так само ясно, як вдень. Не потрібні будуть і ліхтарі. А вже про красу такого видовища і говорити нема чого.

— Кільце Сатурна являє собою уламки «місяця» Сатурна. В супутниках планет, як і в самих планетах, що обертаються навколо центрального світила, завжди борються дві сили: сили притягання і сила відцентрова. Планета тягне супутника до себе, а відцентрова сила — від планети. Кінець-кінцем, ці сили і розривають «місяць» на частини. Та зате уявіть собі це видовище. Не встигне спасти на Землю ніч, як у небі від краю до краю обрію загорається широка смуга дивовижної краси і яскравості.