Він усвідомив, що не слід було говорити. Очевидно, що слово «вечірка» викликало у Форда Префекта нездорове збудження. Чим далі Слартібартфаст розплутував клубок темної трагічної історії Кріккіту та його народу, тим більше Фордом Префектом оволодівало бажання пити, пити і танцювати з дівчатками.
Старий усвідомлював, що краще було б не згадувати про вечірку до останньої хвилини. Та слово не горобець, за хвіст не впіймаєш, і тепер Форд Префект вчепився за цю ідею з завзяттям арктуранської мегап'явки, яка міцно присмоктується до своєї жертви, перш ніж відкусити їй голову і гайнути світ за очі на захопленому зорельоті.
— І скоро ж ми там будемо? — нетерпляче запитав Форд.
— Як тільки я поясню вам, чому ми туди летимо.
— Щодо мене, то я знаю, чому я туди лечу, — проказав Форд і відкинувся на спинку фотеля, заклавши руки за голову. І він видав одну із своїх посмішок, від яких у людей по спині починали бігати мурашки.
Виходячи на пенсію, Слартібартфаст надіявся пожити нарешті спокійно.
Він планував навчитися фати на октравентральному хрюмінорфоні, заманлива, хоч і марна справа, бо у нього не було потрібної для цього кількості ротів.
Він також мав на меті написати ексцентричну і безжально-хибну монографію про екваторіальні фіорди, щоб навіки збити з пантелику вчених, щодо кількох аспектів тієї науки, які здавалися йому важливими.
Та замість того, якогось біса він дозволив умовити себе на погодинну роботу на замовлення Руху за Реальний Час і вперше в житті взявся за справу з усією серйозністю. В результаті цього він, чоловік уже не першої старості, мотається по космосу, намагаючись побороти зло і врятувати Галактику.
Як виявилося, ноша була не з легких, він тяжко зітхнув.
— Слухайте, — провадив він, — в РРЧ…
— Де? — запитав Артур.
— У Русі за Реальний Час, про нього я розповім вам згодом. Тож я уздрів схожість п'яти предметів, що недавно виринули з часового сміття на поверхню реальності, з п'ятьма складовими деталями знищеного Ключа. Я простежив місце знаходження лише двох: Дерев'яного Стовпа та Срібної Поперечки. Схоже, що остання опинилася на якійсь там вечірці. Нам треба поспішити туди і перехопити її, поки кріккітянські роботи її не знайшли, бо хто його знає, до чого це може призвести.
— Ні,— твердо сказав Форд, — ми підемо на вечірку, щоб добряче хильнути та потанцювати з дівчатками.
— Та хіба ти не зрозумів усього, що я…
— Так, зрозумів! — з раптовою і не притаманною йому гарячковістю вигукнув Форд. — Я все пречудово зрозумів. От чому я хочу випити, скільки влізе, і потанцювати зі стількома дівчатами, зі скількома встигну, поки їх ще трохи залишилося. Якщо все, що ти нам показував, є правдою.
— Правдою? То є істинна правда.
— …То на тій суперзірці нам буде кабиця і чхнути не встигнемо.
— Не встигнемо — що? — знову різко втрутився Артур. До цих пір він ретельно слідкував за розмовою і тепер йому не хотілося втратити канву.
— Нам буде кабиця і чхнути не встигнемо, — повторив Форд, намагаючись не втратити запалу, — а…
— Там протяги? — спитав Артур.
— Та їх немає,— розмірено сказав Форд, — немає там ні протягів, ні шансу для нас вижити.
Він зробив паузу, оцінюючи, чи все дійшло. По обличчю Артура пробіг заклопотаний вигляд, який красномовно свідчив про те, що не дійшло.
— Суперзірка, — продовжував Форд так швидко і чітко, як тільки міг, — це небесне тіло, яке вибухає при швидкості, рівній половині світлової з яскравістю мільярда сонць, а потім стає надважкою нейтронною зіркою. Це зірка, яка спалює інші зірки, второпав? На суперзірці ні в кого немає шансів.
— От воно що, — протяг Артур.
— Ти…
— То там буде така висока температура, а від чого б нам там чхати?
— А чому б і не почхати? Та, до дідька. Я просто фігурально висловився. Артур змирився з цим, і Форд продовжив, намагаючись говорити так само завзято, як і починав.
— Ти прикинь, хто ми такі,— вигукнув Форд. — І я, і ти, Слартібартфасте, і Артур — а особливо Артур — ми ж просто дилетанти, диваки, перекотиполе, якщо вам так подобається.
Слартібартфаст насупився, почасти ображено, почасти здивовано, і вже був відкрив рота, щоб гідно відповісти.
— …Е-е… — тільки й спромігся він.
— У жодному разі ми не фанатики, — не вгавав Форд.
— …Е-е…
— І це ключовий чинник. Проти фанатиків ми безсилі. Нам усе до дули, а їм навпаки. Значить, їхнє зверху.
— Багато речей у світі мені не байдужі,— спромігся Слартібартфаст, тремтячим від роздратування і частково від невпевненості голосом.
Читать дальше