Віктор Положій - Приватна клініка доктора Аугусто Буатрегано

Як відомо, Альварес, коли я мимохіть поскаржилася на безсоння, сам запросив мене на вранішній біг та гімнастику, пообіцявши в скорому часі довести мій організм до належного стану і пристойної фізичної форми (на що, до речі, я не скаржуся!). Мусила й справді імітувати втому, задуху і т. п. після незначних навантажень. Альварес, треба йому віддати належне як майбутньому медикові, дав досить слушні поради і загалом поводив себе коректно, тобто не став демонструвати своїх власних якостей і, зважаючи на мій стан, зібгав уранішні процедури, хоч я і вмовляла його не звертати на мене уваги. Зрештою, половину дистанції ми пройшли пішки, розмовляючи на теми, котрі в даному разі не викликають інтересу. Дізнавшись, що я часто їжджу на ніч власним авто до міста, Альварес попросив, аби я взяла якось і його з собою — розвіятися, на що я, звичайно, дала згоду, запропонувавши поїхати сьогодні ж. В дорозі Альварес вів себе виховано і пристойно, говорили більше про музику і кіно, окрім того, Альварес наспівав мені багато нових жартівливих студентських пісень.

У кінотеатрі «Арена» нам не вдалося взяти квитків на жоден із сеансів (іде «Варіант Зомбі»), ледве вирвалися з натовпу. Поїхали на танці в дискоклуб «Міраж», де й пробули близько двох годин. Впевнена, що Альварес ні з ким в контакти не вступав, тримався поруч мене і вся поведінка його показувала, що жодних зв’язків не шукає. З дискоклубу при мені подзвонив Вільяму Шері: дякував за роботу. Шері запросив нас у гості, до нього ми прибули о десятій вечора. Запис розмов на вечірці у Шері додаю. Довелося трохи випити. Альварес зазначив, що за все своє життя не випив і грама алкоголю. І так вийшло, що він сів за кермо мого авто, підпилий Шері вирушив, про всяк випадок, як він заявив, з нами, тому піти на фізіологічний контакт і провести другу частину операції не мала змоги, тим більше, Альварес виявився надто сором’язливим, що помітив і Шері, котрий, як видно, й сам був би не проти вищевказаного контакту, але я відповідних вказівок не мала. Провівши мене, Шері й Альварес повернулися на таксі додому, куди за останнім, як і домовилися, я й заїхала вранці.

(З ПОВІДОМЛЕННЯ У ВІДДІЛ ЗОВНІШНЬОГО НАГЛЯДУ «НІЧНИХ ЕСКАДРОНІВ»). За час моєї роботи з Гостем жодних ворожих по відношенню до Парайї дій чи вословлювань з його боку не помічено. Записи додаю.

Тиса.

За минулу добу передач з незареєстрованих радіостанцій з території Парайї не було.

( З добового звіту «нічних ескадронів» ).

— Здається, Гюнтере, ти загрався…

— І в мене таке враження, патроне. Надто ж — ні до чого присікатися, а часу дуже мало. Пора кінчати!

— Ого! А я ж казав!..

— Так хотілося ж знати, чи ми не засвітилися. Тому вважаю, методично ми робили все правильно. А потім цей клятий, даруйте, ваш друг Шері! Хто ж відає, ким він є насправді? Спробуй, розберися з тими штатниками… Тим більше, їхні ролі в таких краях, як Парайя, досить однозначні. Може, й має стосунок до проекту «Ното заріепз», а тепер от підсунув інспектора, щоб дізнатися, чи вміємо тримати язики за зубами.

— А що нам до того? Виконуймо інструкції — та й годі. Хай потім самі розбираються.

— Так то воно так… Але ж і вони мусять переконатися, шо ми не дарма хліб їмо й прокрутили до кінця ситуацію…

— …і нічого не вияснили…

— …і підійшли до межі, де вже можна чинити так, як та інструкція передбачає.

— А тобі не вліплять за те, що в Альваресові не розпізнав чужого агента, якщо він справді агент?

— Може, і попаде. Але ж часу мало було! Та й Альварес постійно під ковпаком… То й вам, патроне, дістанеться. Я ж тільки виконавець…

— От-от… А ще давній друг… А як брати відповідальність на себе, то в кущі. Гаразд, а коли почекати, доки в сусідів трапиться оте, подивитися тоді, куди спрямує свої стопи Альварес? Тут-бо йому доведеться діяти, вибирати, куди податися.

— Зайвий ризик, патроне. І взагалі — моя справа не ворожих агентів по світу ловити, а не дати їм і на мітку проникнути в таємницю проекту. Покажіть йому сеанс психотерапії з участю хоча б Торквемади з третього корпусу. Тут секретів ніяких, але є певні паралелі. А ми вже простежимо за реакцією Альвареса, проаналізуємо, чим цікавитиметься потім.

— І?..

— …і тоді ніхто не скаже, що ми до кінця не «прокачали» нашого нежданого гостя.

— І… Гюнтере, і?..

— Коли він упіймається, ми з нього вичавимо все. Коли ні, то, як і передбачається правилами, приберемо чужими руками, при свідках. Нещасний випадок! Гадаю, зробимо так. Завтра…