Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Кiлька хвилин ми знову мовчали. I тут менi спало на думку щось страшне. А що, коли б Микола Петрович не опанував себе тодi, коли вiн i сам починав уже марити? Якби вiн не встиг зрозумiти, в чому справа, i не згадав би про цей засiб захисту вiд жахливого космiчного промiння? Тодi ми всi поступово збожеволiли б... Ой, який кошмар!

Немов вiдповiдаючи на мої думки, Микола Петрович заговорив знову:

- Дуже прошу вас, друзi мої, якомога бiльше часу провадити пiд захистом свинцевого шару, в тiнi вiд космiчного промiння. I якщо хтось з вас помiтить у себе чи iншого найменшi ознаки збудження, - негайно ж таки йти сюди i сповiщати мене. Друзi мої, небезпека надто велика, щоб можна було не зважати на неї. А вас, Вадиме, прошу пильно вимiрити критичний порiг iнтенсивностi потоку. I, я гадаю, треба ще посилити захист...

...Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листового свинцю в рулонах i вкрили стiну справа, звiдки йшов головний потiк космiчного промiння, ще кiлькома захисними шарами, знявши перед тим з цiєї стiни всi прилади.

I я добре зрозумiла: ми врятувалися лише тому, що цей потiк лине тiльки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому потоцi космiчного промiння. Як добре, що Микола Петрович придумав свинцеву парасольку, пiд якою ми сховалися!..

Роздiл одинадцятий,

де Галя Рижко, продовжуючи свiй щоденник,

розповiдає про рiзнi припущення вчених

вiдносно Венери, а також про власнi

спостереження астронавтiв над цiєю

планетою; крiм того, читачi дiзнаються з

цього роздiлу про корисний винахiд,

самостiйно зроблений Галею.

Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще одну карту нашого шляху в мiжпланетному просторi. На тiй картi було точно визначено становище астроплана щодо головного потоку космiчного промiння. I як ця карта допомагала нам потiм!

Адже з того часу, як обiрвався радiозв'язок з Землею, нам довелося всi обчислення маршруту робити самим i самим виправляти курс. Це доводилося робити по зiрках - i багато разiв перевiряти такi розрахунки.

I от виходить, що обчислення маршруту можна легше i значно простiше перевiряти за новим постiйним i незмiнним орiєнтиром - потоком космiчного випромiнювання. Тiльки менi здається, що ця зручнiсть не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радiозв'язок з Землею i опинитись у небезпецi збожеволiти...

Микола Петрович говорить, що все це буде важливо для науки, оскiльки нiхто i нiде досi не передбачав такої можливостi, щоб космiчне промiння створювало фiзiологiчний чи психiчний вплив на живi органiзми... Ну, я, мабуть, непридатна, щоб бути справжнiм вченим, я з задоволенням обiйшлась би без усiєї цiєї iсторiї, яка вiдбулася на нашому кораблi. Менi щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кроля, над яким провадять всiлякi експерименти, бодай вони й були страшенно науковими i важливими!..

Ми з Ван Луном кiлька днiв спостерiгали Венеру,- так розпорядився Микола Петрович. Оце менi сподобалось!

Микола Петрович сказав:

- Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за найменшими змiнами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей! Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна i Галю, щоб ви вартували по черзi i стежили безперервно. Особливо прошу вас вiдзначити i зразу ж таки сказати менi, якщо з'явиться блакитнувате сяйво в якiй-небудь частинi диска.

Сам Микола Петрович не вiдривався вiд спостережень за маршрутом астроплана. Чомусь вiн узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом корабля залишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба було невiдривно стежити за Венерою. А Вадим Сергiйович у цей час провадив спостереження над поверхнею Сонця - також за вказiвкою Миколи Петровича.

Я зазирнула якось в телескоп Сокола, коли вiн вiдiйшов для записiв. Яка прекрасна, дивна i велична картина вiдкрилася передi мною в окулярi телескопа!

Та хiба ж це те спокiйне, м'яке i лагiдне сонечко, до якого ми звикли на Землi? Нiчого схожого! Величезний бурхливий вогняний диск. Вiн безперервно кипить, вiн викидає з себе весь час високi фонтани слiпучого рiзноколiрного полум'я. Цi фонтани злiтають угору, розсипаються, гiгантськими барвистими квiтами з примхливими широкими пелюстками - i падають назад у вогняне море. На змiну їм вибухають новi й новi стовпи полум'я, як химернi вогнянi дерева, якi вкривають бурхливу поверхню могутнього свiтила дивовижними, аж неймовiрними вiзерунками. А ось виривається велетенський вихор розпечених парiв, вiн крутиться i звивається, розриває на шмаття золоту поверхню Сонця. Темна пляма неправильної форми надовго лишається на блискучому колi, i щось клекоче в нiй, щось шалено кипить усерединi цiєї плями, немов хоче видертися з глибокої прiрви. Але не варт i пробувати розiбрати i розглянути те, що робиться там, усерединi, в глибинi сонячної плями, яка повiльно затягається хвилями вогняного моря...