Пiднявшись схилом мiжгiр'я на гребiнь високої природної греблi, мандрiвники мимохiдь спинилися, враженi величною панорамою, що вiдкрилася перед їх очима. Лiворуч розкинулася широка дзеркальна гладь повноводного озера, в якiй вiдбивалися важкi хмари, що низько пливли в небi. Праворуч збiгав униз крутий обрив - i високi цикадеї з червоним пiр'їстим листям, що росли бiля його пiднiжжя, здавалися звiдси, згори, малесенькими деревцями, якi нiби боязко ховалися в похмурiй глибинi мiжгiр'я. А ще далi око могло розрiзнити довгу металiчну сигарку, яка, тьмяно виблискуючи, лежала мiж високими скелями. То був затиснутий на днi мiжгiр'я астроплан "Венера-1".
Вадим Сокiл провадив обмiри, старанно записуючи всi данi. Галя Рижко старанно допомагала йому, хоча, правду кажучи, їй здавалися навiть зайвими всi цi копiткi вимiри глибини озера, висоти скелястої греблi, ширини мiжгiр'я - та хiба мало ще промiрiв робив геолог? Галя ставила перед собою запитання: навiщо все це? Адже ж i без того ясно було, що досить знищити скелясту перегородку - i вода бурхливим, стрiмливим потоком наповнить мiжгiр'я вщерть, до самих країв. Вода величезного дзеркального озера... Як чудово було б викупатися, поплавати, похлюпатися в нiй! А мiж iншим, ця мрiя зовсiм не така вже нездiйсненна, якщо подумати. Якi-небудь десять-п'ятнадцять хвилин, потрiбнi для купання, можна було б провести i без скафандра, нiчого страшного в цьому немає...
Ван Лун помiтив, як Галя оглянулася i, вагаючись, подивилася на нього. На здивування дiвчини, вiн, наче розумiючи, пiдморгнув їй i посмiхнувся:
- Викупатися захотiлось, так?
- Але як ви довiдалися? Адже ж я нiчого не говорила...
- Не дуже трудно зрозумiти. Коли самому хочеться теж, - вiдверто вiдповiв Ван Лун.
Очi Галi загорiлися:
- Значить, можна, товаришу Ван?
Ван Лун заперечливо похитав головою. Вiн уже не посмiхався, а навпаки, з докором дивився на дiвчину:
- Помiчаю, ви забули мою розповiдь. Про те озеро в лiсi i про його мешканцiв.
Галя здригнулася. Змiї, дивовижнi огиднi гади, п'явки... так, звичайно, нiхто не знає, якi iстоти таяться пiд зовнiшньо такою привабливою дзеркальною поверхнею цього озера... Яка шкода!
Сокiл тим часом уже закiнчив вимiри. Хвилин десять вiн сидiв, заглибившись у розрахунки. Потiм покликав до себе Ван Луна.
- Потрiбнi будуть три свердловини, Ван, - сказав вiн. - Давайте перфоратор, почнемо.
- Думаю, чи не мало? Гребля, звернiть увагу, дуже велика.
- Мiць атомiту не менша, Ван. За розрахунками вистачило б i двох свердловин. Я хочу зробити три для того, щоб уламки були дрiбнiшими. - I Вадим Сокiл рiшуче взявся за перфоратор.
Галя здивовано спитала:
- А чому треба, щоб уламки були дрiбнiшими? Хiба це має для нас якесь значення?
Натискуючи на перфоратор, що пiдстрибував в його руках, геолог вiдповiв:
- Має... i досить серйозне значення, Галиночко. Цi скелi, як бачите... дуже твердi. Перфоратор бере їх з трудом. Взагалi, це непогано. Тверде середовище вчинить бiльший опiр атомiту, вибух буде мiцнiшим. Але ж пiсля вибуху вода рине таким стрiмким потоком, що понесе з собою уламки скель. А коли крупнi брили почнуть бомбардувати астроплан, тодi що? Пробоїни! Нi, хай вже краще будуть дрiбнi уламки, атомiту в нас вистачить, можна не економити!..
Три глибокi свердловини, зробленi у величезних скелях, що являли собою немов мiцнi пiдвалини високої греблi, були наслiдком першої вилазки.
Друга вилазка вiдiбрала значно бiльше часу, бо мандрiвникам довелося нести з собою важкi металiчнi цилiндри з атомiтом i тому не раз зупинятися по дорозi для вiдпочинку. Проте зовсiм не вiд ваги вантажу i не вiд утоми Галя Рижко була цього разу незвично мовчазною i задумливою. I навiть на запитання товаришiв вона вiдповiдала односкладово i кволо. Їй не хотiлося признаватися в тому, що вона аж нiяк не може позбутися огидного почуття страху, - страху перед атомiтом.
Так, звiсно, їй нiщо не загрожувало, атомiт у металiчному цилiндрi був мирним i спокiйним. Галя твердо знала, що атомiт за нормальних умов може вибухати тiльки за допомогою електричної iскри. Все це так. Але в ньому, що там не кажи, прихована така страшна, гiгантська мiць! I хто знає, всякi там випромiнювання iнфрарадiю або ще що-небудь...
Галi й самiй було соромно, що вона мiркує, як боягуз, вона старанно вiдганяла вiд себе подiбнi думки. Втiм, вони весь час поверталися до неї. I кожного разу, коли ноги дiвчини сковзалися на кам'янистому гладкому грунтi або спотикалися об корiння дерев, яке виступало де-не-де назовнi, її серце хололо, а потiм приходив нестерпний сором за малодушнiсть, яку до того ж могли ще й помiтити супутники...
Читать дальше