Марина и Сергей Дяченко - Цифровий, або Brevis est

– Ще й як. Не ти перший, не ти останній.

Машина рушила з місця.

– А як ви здогадалися? – Арсен почав заїкатися.

– Кажи мені «ти». І пристебнися. Виб’єш головою скло, а воно грошей коштує.

Арсен поперхнувся. Машина вилетіла з провулка, вискнула шинами й рвонула по вулиці вгору.

– Ніяких пробок, – утішено зауважив преферансист. – Чисте, спокійне місто. Де ти живеш? Адреса?

Арсен назвав свою адресу, заклацнув пас і обхопив себе за плечі. Грубка працювала на повну силу. Арсена трясло.

Світили ліхтарі. Джип летів по крижаній кірці, наче по рівному сухому шосе. Арсен помалу усвідомлював, що вони їдуть усе-таки до нього додому, а не в темний ліс під роздачу, – і від цього усвідомлення йому легшало. Він навіть трохи зігрівся.

– Сьогодні за ніч виграв п’ятдесят євро, – діловито повідомив преферансист. – Тобто двісті виграв, сто п’ятдесят просвистів.

– Класно.

– Було таке, що один знайомий сто тисяч виграв.

– Пощастило.

– Небезпечне таке щастя… А ти не картяр?

– Ні.

– Мене звати Максим, – сказав круглоголовий. – А тебе?

– Арсен…

Він нарешті розслабився. Ніс підсох. Ще попручаємось, сказав він собі. Мобільник одібрали – дурниці. Паролі могли стирити, але ж не стирили. І флешка, цінна флешка – ось вона, в бічній кишені.

– Як же ви все-таки здогадалися? Про адміна, про паролі…

– «Ти».

– Як… ти здогадався?

– Вони всі так роблять. Багатьом це минається безкарно. А цей попався.

– Як це ви… тобто ти… – Арсен запнувся, – ти його гакнув?

– По-моєму, він сам нарвався. Ні?

– Ага… – Арсен завагався. – А… мишу ти навіщо відрізав?

– На згадку, – Максим усміхався. – У мене вдома знаєш скільки цих мишей?

Арсен зіщулився.

– Паролі міняй частіше, – повчально сказав Максим. – До речі, у що граємо?

– Ну, – він зам’явся, але вирішив, що брехати не можна. – «Королівський бал – 4».

– Гарна гра. Я теж там бігав, десь півроку тому, лицарем, тільки безземельним. Найманцем, скоріше. А ти?

– Та по-різному.

– Що, вдома гратися не дають?

Арсен непевно мугикнув.

– А я з жінкою полаявся, – раптом довірливо повідомив Максим.

Арсен прикусив язика, щоб не сказати: «Я так і думав».

– Думаю, вона мене зраджує, – Максим говорив стурбовано, проте Арсенові чомусь здалося, що вухатий потішається. – І це вже друга. Щось не так. Зі мною – чи з ними?

– Не знаю, – пробурмотів Арсен. І подумав про себе: якби я був дружиною божевільного гакера з мишею в кишені, то втік би на другий день.

– Суботній ранок, – у Максимовому голосі вчувалася гіркота. – Виграв п’ятдесят євро, не щастить у коханні… І ніхто мене не жде.

Машина різко повернула у двір; Арсен одразу ж побачив, що вікна в його квартирі світяться всі до єдиного. Максим подивився на будинок, на Арсена й розсміявся:

– Доведеться пояснювати?

Арсен остаточно втратив мужність. Побитий, пограбований, довівши батьків хтозна до якого стану, – як він зважиться подзвонити у двері?

– Удачі, – Максим перестав усміхатися. – Серйозно.

– Дякую, – пробелькотів Арсен.

Торкнувся носа, поморщився від болю. Який довгий був день: школа, комп’ютер, клуб «Магніт», Квіні, Асамблея, Темний Блазень, північний хутровий звірок…

– Дякую, – сказав він щиро, дивлячись у глибоко посаджені, незрозумілого кольору Максимові очі. – Ви мені дуже… Тобто ти мене виручив.

Максим кивнув:

– Нема за що.

– Заведи собі віртуального пса, – порадив Арсен у приступі вдячності. – Він ніколи не зрадить.

Максим кивнув ще раз.

Джип поїхав перш, ніж Арсен зайшов у під’їзд.

– Міністре? Міністре?! Чому немає зв’язку, де тебе носить?!

Позаду були тридцять годин образ, вибачань, сліз, умовлянь, обіцянок і клятв. На колишньому місці стояв новий комп’ютер, з великим плоским монітором. У ньому, в Міністровому кабінеті, спочивав на підлозі сонячний промінь, і мозаїка палала на світлі червоним, синім, бірюзовим.

– Я відпочивав, Чебурашко.

– Відпочивав?! Послухай, вони взяли Варяга. Він зізнався під тортурами… здав тебе з бебехами.

– Що за дурниці, під якими тортурами?!

– Ти не зрозумів, Міністре? Вони його взяли в реалі. Якийсь менеджер з Херсона. Коли він зрозумів, що вечір буде не такий приємний, як хотілося, виклав усе… У них є протоколи ваших переговорів, банківські звіти про переміщення коштів, реальні докази. Проти тебе висунуто обвинувачення, шахрайство в особливо великих розмірах, рахунки Міністра заарештовано, трибунал призначено на середу…