Василь Головачов: Слід босої ноги

— Я знаю. Тому й не блокую станції зоряних систем, а тільки внутрісистемні таймфаги. Записав? — знову звернувся він до диспетчера. — Виконуй!

— Я зобов'язаний доповісти Спенсеру…

— Доповідай, але якнайшвидше. Хвилин за десять я зв'яжуся з ним.

Керрі Йос повернувся до Гната, який усе ще сидів на землі. Аларіка глибоко зітхнула, і обидва водночас глянули на неї.

— Я побуду біля неї, — тихо мовив Керрі. — А ти бери мій швидколіт. Таймфагом ще встигнеш добратися до Австралійської бази. Там пересядеш на «Шукач»…

— Навіщо? — звів на нього почервонілі очі Гнат. — Легше зв'язатися з крейсером, вам повірять більше, ніж мені.

— Пізно. Таймер уже спрацював, і за годину реакція ТФ-ініціації досягне критичної межі. Зупинити експеримент можна, лише знищивши пускову автоматику чи… не знаю, як ще, про це ти подумаєш сам. І тільки ти одразу зможеш визначити, що треба робити на місці. Іншим потрібно ще пояснювати.

Керрі дістав з кишені куртки золотий значок, на якому була зображена людина, що затуляє голову руками, і подав Гнату.

— Це сертифікат офіціала УАРС за сигналом «Шторм». Візьми. Покажеш командирові «Шукача». Карт-бланш на спецрейс візьмеш у сейфі в рубці крейсера, шифр на зворотному боці значка. Треба встигнути на Тритон і зупинити вибух. Роби що хочеш, але встигни! І повернись! Це наказ!

Гнат узяв значок, підвівся і скорчився від болю.

— Що таке? — з тривогою запитав Керрі.

— Спина… Нічого, мине…

Гнат поцілував Аларіку і попрямував до швидкольота Йоса. Оглянувся, на мить зупинився. Його обличчя відбило душевну муку. Керрі заспокійливо кивнув:

— Не хвилюйся за неї, синку. Все буде гаразд. Хай тобі щастить!

Подумки він уже бачив, як стартує з полігона потужний зореліт, беручи курс на Тритон, як тисячі, десятки тисяч людей уклякли біля віомів зв'язку, на станціях СПАС, готові на перший поклик кинутися на допомогу.

«Нелегко тобі доведеться, хлопче, — зітхнув він. — Але найважчий крок ти вже зробив — подумав про інших. Не про себе — про інших розумних істот! І, отже, подумав про майбутнє! А це дуже непросто — пам'ятати про інших, не знаючи, хто вони й де…»

«А чи не час втрутитися?» — почувся раптом у свідомості негучний голос.

«Ні, — подумки відповів Керрі. — Я й так уже втрутився. Він устигне…»

«Хочеш сказати, що контроль більше не потрібен?»

«Не контроль — спостереження. Вони зрозуміли натяк, я бачу. Але ще довго вони шукатимуть контакту з Оком. Доти, доки не пересвідчаться, що Око — це вони самі, тільки на десять тисяч років старші».

«І все-таки зникати тобі рано. Довго ще людський слід буде для нас знаком особливої уваги, знаком біди, поки вони, наші предки й твої сучасники, не навчаться уважно дивитися собі під ноги…»

«Вони навчаться. Хоч багато хто з них ще помиляється жорстоко й прикро». — Голос виплив із свідомості й загубився в шумах зоряного вітру.

Керрі Йос, примружившись, дивився в нічне небо Землі. Але думав він про людей, про тих, хто живе й працює в просторі неспокою.

Василь Головачов