Василь Головачов: Слід босої ноги

Микита усміхнувся.

— Навряд чи це трапиться, однак я буду обережним. До того ж якщо Око розумне, а воно розумне, це поза всяким сумнівом, то, досягнувши мети, не стане розшифровуватися до кінця.

— Ти в цьому переконаний?

— Цілком.

Гнат по відео перевірив пости, розставлені навколо ТФ-установки в радіусі двадцяти кілометрів, доповів Томаху про готовність усіх підконтрольних служб і залишився стояти на відкритій галереї, що з'єднувала броньовані конуси спостережних пунктів.

Звідси до розтруба ТФ-установки, налаштованої здійснити вибух, було близько двадцяти кілометрів по прямій. Довкіл неї ледве не суцільною стіною розташувалися поглиначі ударної хвилі, захисні башти та інші машини, начинені автоматикою і молектронікою, готові втрутитися в хід подій при перших же ознаках небезпеки для людей за межами зони.

Накрапав дрібний холодний дощик. Гнат розчаровано похитав головою і глянув на годинник: до пуску лишалося всього двадцять хвилин. Він повільно рушив до люка спостережного пункту.

У круглому залі з похилими стінами, в які були вмонтовані віоми та екрани оптичних посилювачів, стояла тиша. Біля центрального розподільчого пульта юрмилися наукові керівники експерименту. Були тут і Кирило Травицький, Керрі Йос, Владибор Дикушин, Генрі Бассард…

— Пости готові, — доповів Гнат Йосу. — Дезактиватори на вихідних позиціях, групи тривоги у всеозброєнні.

— Добре, — озвався начальник відділу, ховаючи усмішку: Томах щойно доповів йому про це, причому тими ж словами.

Гнат підійшов до Травицького.

— А, це ти, — сказав той замість привітання. — Поки що побудь тут, я зараз прийду… Справа до тебе є.

Начальник конструкторського бюро кудись зник, і Гнатові не лишалось нічого іншого, як гадати, що це за діло.

Увімкнули відеосистеми, і досі сліпі вікна далекобачення прозріли, показуючи ТФ-установку з усіх боків і згори, звідки на неї націлилися завислі над пустелею відеозонди.

— Одного не збагну, — сказав Дикушин, приплющивши очі. — Чому установки тут і на Тритоні неоднотипні? Там — під шаром материнської кори, тут — на поверхні землі…

— Тому, що експерименти мають різну мету, — жваво пояснив котрийсь із учених. — Експеримент на Тритоні глобальний, завдяки йому ми висвітимо всю галактику, а те, що вибуховий пристрій встановлено на тридцятикілометровій глибині, так це, щоб ліквідувати вплив будь-яких факторів і не забруднювати Системи. Тут же, в Австралії, ТФ-вибух на п'ять порядків слабший, тому висвітити всю зоряну систему Чумацького Шляху він не зможе, і ми вирішили енергію вибуху сфокусувати у вузький промінь. Така спрямована ТФ-хвиля прониже галактику по радіусу через активне ядро, а ми спробуємо вловити відлуння за допомогою вже готових антен.

— Увага! — пролунав голос координатора у залі. — Три хвилини до завершення ініціації! Даю відлік.

З динаміків почулися клацання метронома і голос автомата, що рахував секунди у зворотному порядку. На баштах силового захисту спалахнули яскраво-червоні сигнальні вогні, завили сирени, попереджаючи людей про необхідність негайно спуститись у сховище.

Гнат спершу з тривогою, потім з острахом подумав про Травицького: де він?

Вибравшись із натовпу збуджених спеціалістів, він непомітно увімкнув відео й стиха наказав своєму заступникові:

— Кельвін, перевір негайно, чи ніхто не появлявся в зоні без сигналу? І попередь пости. Чуєш, негайно!..

Поруч з Гнатом виріс Томах. ;

— Що трапилось?

— Травицький…

Пискнув сигнал відео.

— У зоні швидколіт! — доповів стривожений Кельвін. — Тримає курс на лінію перехоплювання! Ніхто не думав, що він…

— Ех, ви! — скрипнув зубами Гнат і вигукнув на весь зал: — Зупиніть пуск!

— Негайно зупиніть пуск! — відлунням зринув скрик Томаха.

Проте було вже пізно. Автомат дораховував секунди, реакція ініціації ТФ-розпаду досягла критичного рівня, і почалася ланцюгова реакція, яку вже не можна було зупинити нічим.

За двадцять кілометрів від спостережних пунктів над похмурою мокрою пустелею спалахнув смарагдовий вогонь, клином увіткнувся в низьке небо. Задвигтіла земля. Гігантський смерч зірвав тисячотонні шари піску, з несамовитою силою погнав у повітрі, розкидаючи на всі боки. Раптово потемніло. Та ось наелектризовану піщану хмару пронизала блискавка, і за мить вона вдарилася в невидиму силову стіну, закрутилася дзиґами смерчів, здибилася на десятки кілометрів угору і знову з гулом наштовхнулася на захисний бар'єр. Повітряні потоки, видуті вибуховою хвилею, здерли з барханів кірку такира і накрили спостережні конуси жовто-коричневою пеленою…