Василь Головачов - Слід босої ноги

— Факти вражають. Який висновок?

— Висновок досить тривожний, — вирік Морозов, з'являючись перед присутніми. — Хоча начальник відділу безпеки займає в цьому питанні, як на мене, дуже благодушну позицію. Той факт, що нами зацікавилася цивілізація вищого типу, повинен змусити нас переглянути принципи «зоряних походів» і серйозно зайнятися екоетикою. Щоправда, деякі натяки Ока вельми прозорі, як, наприклад, «крадіжка» вантажів. На попередження це мало схоже.

— То тільки на перший погляд, — сказав Керрі Йос. — Я аж ніяк не благодушний і недарма звертав вашу увагу на характер зниклих вантажів. Справа, мабуть, у тому, що Історія, Шемалі, планети Суїнберна — прекрасні планети, немовби навмисне створені для того, щоб милуватися ними. А ми туди вибухову техніку, здатну пересунути гірські хребти і висушити ціле море! Уявіть собі, що в наш земний музей, скажімо, в Ермітаж, прийде хтось і почне пересувати стіни, перевертати догори ногами картини, класти на бік скульптури! І тільки тому, що йому так, бачте, зручніше споглядати.

Після наради Гнат повертався до найближчого таймфага разом з Томахом і Богдановим.

Уже біля синьо-білого вітрила таймфага, над яким горіли видимі навіть удень «ТФ», Гнат запитав:

— Хіба Спенсер не знає про заходи, які ви вживаєте? Чому він спитав про це на нараді?

— Звісно, знає, — відповів Томах. — Але не знають інші начальники секторів та відділів.

— А чого ти мене притягнув на нараду? Я ж не входжу до керівництва Управління?

— Поки що ні, але перший крок ти вже зробив.

— Коли ж? — здивувався Гнат.

— Коли висадив СПАС-сім.

— А якщо серйозно?

— Я тобі вже казав: через місяць-два ми вирушимо в нову експедицію, туди, де працюють поки що лише розвідники. Це й стане твоєю перевіркою, повною — від фізпідготовки тіла до психіки та інтелекту. Щоправда, фізпідготовку ти маєш непогану…

— У наш час добре розвинені м'язи ще не можуть служити критерієм сили, — сказав задумливо-неуважний Богданов. — Дехто з юнаків нарощує м'язи за допомогою біотрансляції за два дні. Модно.

Гнат посміхнувся, угледівши, як він іронічно примружився. У Станіслава в очах блиснули веселі іскорки.

— Ну, особисто я в нього вірю. Тебе щось бентежить, Гнате? Гнат засміявся, потім стиха сказав:

— Як я зрозумів, рано чи пізно доведеться кидати великий волейбол?

— У тебе з'являться інші тренування, адже ти працюватимеш в оперативній групі, а там потрібна не лише розумна голова, а й сильне тіло.

— Значить, втрачати таки доведеться…

Томах кашлянув, замість нього відповів Богданов:

— Цей біль ниє в грудях майже в кожного з нас. Може, ти не знаєш, але Славко, наприклад, був майстром спорту з регбі, наш начальник відділу в двадцять п'ять років мав чорний пояс з дзюцу, керівник сектора Морозов — екс-чемпіон Землі із стрільби з пістолета. Продовжувати?

— Не треба, — буркнув Гнат. — Мені ж… — Він хотів сказати: «Мені від цього не легше», — але передумав.

Вони стояли біля входу в таймфаг кілька хвилин, мовби не наважуючись розлучатися. Затим Богданов мовчки потиснув усім руки, збираючись іти, і тут Томах сказав:

— Знаєте, у мене народилася дивна думка…

Богданов зупинився на півкроці, обернувся.

— Дивна, їй-богу, думка… — провадив далі Томах. — Чи не зацікавилася нами, людством у цілому, організація типу нашого управління? Так би мовити, УАРС галактики? А то й усього космосу?

— Ого, оце масштаби! — усміхнувся Богданов. — Від чого ж нас, себто людство, треба рятувати?

— Ну, хіба мало… може, не рятувати, а провести профілактику чи, скажімо, лікування від байдужості. Хіба не з'являються у нас рецидиви цієї хвороби? Ще й досі?..

— Знову твоя сумнозвісна теорія байдужості! Коли-небудь тебе за неї добряче віддубасять теоретики-соціологи.

— Це не теорія, це факт, — образився Томах.

— Факт? — Богданов сумовито усміхнувся. — На жаль. Тут я з тобою згоден. Ну, до зв'язку.

Крейсер УАРС першого класу «Шукач» стартував з австралійської бази другого лютого дві тисячі двісті вісімдесят першого року. Перший його стрибок довжиною десять парсеків до проміжної бази розвідфлоту «Дракон-два» було полегшено стаціонарним таймфагом — точнісінько так долають простір вантажі для людських поселень у різні кінці обжитої зони космосу. Далі в глибину сузір'я крейсер мав прямувати своїм ходом.

«Шукач» був повністю спеціалізованим і автоматизованим кораблем аварійно-рятувальної служби, якого не лякали жодні планетарні катаклізми — скажімо, виверження вулкана, землетруси чи цунамі. Екіпаж «Шукача» складався з п'яти осіб: командира, двох інженерів бортових систем і двох інженерів-пілотів. Група рятувальників (дванадцятеро), серед яких був і Гнат Ромашин, розташувалася в шести каютах пасажирського відсіку, здатного вмістити до ста п'ятдесяти чоловік — коли проводили рятувальні операції й евакуйовували людей. Але тепер перед крейсером стояло завдання набагато складніше, тому й експедицію було екіпіровано особливо ретельно.