Владимир Бабула - Планета трьох сонць

Вiдчинивши сталевi дверi атомної електростанцiї, Чан-су нiби остовпiв на порозi: крiзь велетенський рваний отвiр у стiнi на нього дивилось зоряне небо. Вiд апаратури лишились самi уламки.

Старанно замкнувши за собою герметичнi дверi, щоб з зорельота не виходило повiтря, Чан-су помчав до головної кабiни.

Там на нього чекали невтiшнi повiдомлення:

— Прилади не працюють…

— Склади пального й продуктiв знищено… Знищено обидва допомiжнi лiтаки…

— Швидкiсть «Променя» вiд удару знизилась…

Чан-су чiтко й енергiйно давав розпорядження:

— Ввiмкнiть резервнi газовi ракети й вирiвняйте зорелiт… Перевiрте акумулятори… Як кисневi камери?

— Там усе гаразд. Акумулятори цiлi, — сказав Вроцлавський.

Чан-су ввiмкнув допомiжний передавач i сiв до мiкрофона:

— Алло! Алло!.. «Стрiла», «Стрiла»!.. Говорить «Промiнь»… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцiю, а також обидва нижнiх склади…

В ту мить, коли Навратiл почув цей одчайдушний заклик, поплавки «Стрiли» торкнулись поверхнi моря.

Перед астронавтами розкрився новий, досi не бачений свiт.

— Бiля апарата — Навратiл. Ви чуєте мене?

— Я — «Промiнь». Бiля апарата Чан-су. Чуємо вас добре… Зорелiт ми вже вирiвняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всi здоровi.

— В нас також усе гаразд. «Стрiла» сiла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небi свiтять два сонця, а з берега дме слабкий вiтерець… Чи з'ясували, як саме пошкоджено «Промiнь»?

— Всiх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож мiжзоряним простором не може бути й мови.

Академiк Навратiл зблiд:

— Це значить… Це значить, що ми тут полоненi надовго… Робiнзони в чужiй сонячнiй системi…

— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допомiжнi лiтаки: «Стрiла» i «Ластiвка». Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну вiдстань мiж Альфою Центавра i нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися мiж планетами системи…

Запала пауза. I коли вона вже почала ставати гнiтючою, раптом спалахнув екран телевiзора в кабiнi «Стрiли», i на ньому з'явилось обличчя Молодiнової:

— Я — «Ластiвка»… Що сталося, Навратiл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетiли навколо Квiнти. Знайшли на нiй тiльки найнижчi форми життя. Атмосфера надто розрiджена, для дихання людини непридатна. На освiтленому боцi планети дуже висока температура, а на нiчнiй сторонi еєликi морози. Отже, Квiнта не заселена… Яке життя на Квартi? Чи є там люди?

Навратiл примусив себе посмiхнутись:

— Поки що ми встановили, що вищi форми життя на Квартi не виключенi. Хвилину тому ми спустились на море i пливемо до берега. Видно, що вiн вкритий буйною рослиннiстю. Що в нiй криється — невiдомо.

— Дякуємо за повiдомлення. Повертаємось на «Промiнь». До побачення на Квартi!

— На них чекає гарненький сюрприз! — зiтхнув Навратiл. — Єдиною нашою надiєю тепер лишається Кварта.

— Справдi, єдиною, бо бiльша частина запасiв знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктiв не бiльш як на два мiсяцi.

Берег уже наблизився так, що його можна було бачити неозброєним оком. Над морем нависали дикi скелi, якi не давали можливостi причалити. Над ними на довжелезнiй гiрськiй рiвнинi росли низькi дерева з товстими лускатими стовбурами й великим листям.

Погойдуючись на поплавках, «Стрiла» повiльно просувалась понад берегом. Грубер безперервно вимiрював ультразвуковим апаратом глибину, щоб лiтак мiг вчасно обiйти пiдводнi скелi та мiлини.

— Температура повiтря? — запитав Навратiл.

— Тридцять вiсiм градусiв, — вiдповiв Мадараш. — Зими тут не дочекаєшся.

— Ступiнь радiоактивностi невисокий, — оголосила Свозилова, не пiдводячи голови вiд екрана детектора.

— А як вода в морi?

— За попереднiми даними мiстить тi ж солi, як i морська вода Землi, але має трохи бiльшу питому вагу, — можливо за рахунок важкого водню.

— Це було б для нас дуже вигiдно… А аналiз повiтря, Северсон?

— Досi я не знайшов нiяких слiдiв отруйних випарiв.

— Незважаючи на це, буде краще, якщо ми вийдемо на берег у скафандрах. Дослiдження слiд повторити кiлька разiв. Береженого й бог береже! Ми в незнайомому середовищi i не знаємо…

— Дивiться, дивiться! — раптом вигукнув Мадараш, вимахуючи щойно проявленою кiноплiвкою. — Це — кадри з неосвiтленої пiвкулi Кварти.