Ігор Забєлін - Долина Чотирьох Хрестів

Ідола витесали посеред храму, голова його майже впиралася у стелю. Отже, його висота становила щонайменше три метри, при ширині плечей — півтора метри. Він сидів на схрещених ногах, як і майже всі інші зображення святих у азіатських народів. Обличчя ідола було широке, вилицювате, з важким масивним підборіддям, опущеним на груди, очі прорізані косо, як у людей монголоїдної раси. Дивився ідол прямо на північ, в напрямі моря. Біля ніг його лежали два великих собаки, але не вирубані з мерзлого ґрунту, як сам ідол, а справжні. Їх убили косси і поклали так, наче собаки дрімали біля ніг свого повелителя — ідола. Іній вкривав їх густим шаром, і здавалося, що це казкові срібні собаки. Під струменями теплого повітря іній почав згортатись, танути, й незабаром красиві срібні пси перетворилися в трупи звичайнісіньких північних собак.

Уважно оглядаючи підземний храм, ми знайшли ще невелику кам’яну сокиру, насаджену на дерев’яне топорище.

Настрій у археологів був урочистий, і вони жваво обмінювалися враженнями й думками, а ми з Берьозкіним з кожною хвилиною насуплювалися. «Звичайно, цікаво бути присутнім при науковому відкритті, — думали ми, — але при чому тут хроноскоп і хроноскопія? Чим зможемо ми допомогти археологам?» Нам здавалося, що Дягілєв даремно запросив нас сюди, даремно сподівався на нашу допомогу, і ми почували себе дуже ніяково.

Дягілєв підбіг до мене й міцно стис мою руку.

— Ось, — торжествував він, — тепер ніхто не посміє заперечувати існування «земляних людей».

— На вашу долю випало найвище щастя — передбачити наукове відкриття, — поздоровив я Дягілєва. — Тепер ви дізналися, чому коссів називали «земляними людьми», чому вважали їх за гігантів — цим вони зобов’язані триметровим ідолам…

— Так, але я ще не все знаю, — перебив мене Дягілєв. — Невідомо звідки прийшли косси і куди пішли. Припускаю, що вони рухалися з півдня на північ, поки шлях їм не перетнув Льодовитий океан. Та що змушувало їх переселятися в суворі, непридатні для життя місця? Боротьба з іншими племенами?.. З якими? І чому ці люди, які вміли вирубувати підземні храми в мерзлій породі і триметрових ідолів, весь час відступали?.. Я не знаю, яка доля спіткала коссів: перебили їх предки чукчів і юкагирів чи вони втекли ще далі на північ і загинули серед криги?.. Не маю найменшого уявлення про зовнішній вигляд коссів, про їхній побут…

— Не все зразу, — мовив я. — Ви на правильному шляху і колись розкриєте таємницю коссів до кінця…

— А хроноскоп?.. Хіба він не зробить цього зараз же?

Я хотів пояснити археологу, що на хроноскоп мало надії, але раптом побачив Берьозкіна, який біг до вертольота, відмахуючись кам’яною сокирою від собак.

— Одну хвилинку, зараз я дізнаюся, в чому справа, — сказав я Дягілєву, хоча вже зрозумів, що мій товариш вирішив рискнути і піддати сокиру хроноскопії.

Коли я вліз у вертоліт, Берьозкін уже чаклував біля хроноскопа, щось бурмочучи собі під ніс.

— Зачини двері, — попросив він. — І нікого не впускай.

Екран засвітився не одразу, та коли він все-таки засвітився, ми побачили на ньому невисоку кволу людину, яка постукувала сокирою по безформній бурій масі…

З дозволу Берьозкіна, я запросив Дягілєва, і ми повторили завдання.

— Поки що вдалося побачити тільки це, — сказав я. — Нема підхожих об’єктів для хроноскопії.

Дягілєв не звернув уваги на мої слова.

— Вирубують ідола, — визначив він. — Дуже цікаво. Значить, посередині підземелля вони залишали стовп, а потім обтісували його…

Берьозкін вимкнув хроноскоп.

— Навіщо? — здивувався Дягілєв.

— І без хроноскопа про це можна здогадатися, — сухо відрізав Берьозкін. — Так, залишали стовп і вирубували ідола.

Берьозкін пішов, а згодом повернувся з пілотом. Вертоліт знявся в повітря і опустився біля входу в підземний храм.

— Піддамо хроноскопії плити, якими був закритий вхід, — сказав Берьозкін.

Цього разу до хроноскопа допустили всіх археологів. Екран ожив негайно. Ми побачили низькорослих, одягнутих у хутряний одяг людей. Вони дружно постукували сокирами по нерівній плиті, стісуючи опуклості; люди вирівнювали тільки один бік, а коли вирівняли, облили водою і перекинули на щось невидиме на екрані.

— Приморозили, — пояснив Дягілєв. — Приморозили до скелі. Он як вони закривали отвір.

— Отже, вони працювали взимку, — промовив хтось із археологів.

— Звичайно! — зразу ж відгукнувся Дягілєв. — Інакше б їхні ідоли розтанули.