А Доллі гладила його, наче дитину.
— Гамі, тваринко моя мила! Скучив, га?
Цю ідилію обірвав Пфейфер. Обережно обійшовши оранга, він доторкнувся до плеча дівчини.
— Послухайте, фрейлін Доллі, ви часом не бачили в цій кімнаті гагенбеківського каталога?
— Ах, так, так! — розсміялася Доллі. — Я його схопила замість свого роману. Ми ще, розглядаючи його, дивувались…
Дівчина раптом замовкла. І, дивлячись то на батька, то на Пфейфера, додала ослаблим голосом:
— Прошу вас, не сердьтеся, але… але я забула його на пляжі.
— А з ким ви розглядали мій каталог? — з грубою злістю спитав Пфейфер. — І чому дивувались?
— Я не відповідаю на питання, які задаються таким тоном! — ображено закинула голову дівчина. — Ви одержите свій каталог через годину. Я зараз же пошлю по нього Абдула. — Доллі різко повернулася спиною до фабриканта.
Пфейфер розвів руками і знизав плечима. Потім з виглядом ображеної гідності взяв котелок і навмисне недбало вклонився.
— Прошу вибачення! На все добре! Ага, мало не забув! Пане Батьянов, я сам сьогодні гратиму проти вас. Ви відіграватимете ключ маврів, а я своїх безсловесних рабів!..
Давно вже зачинилися двері за Пфейфером, а Доллі все ще дивилася з тривогою і нерозумінням на винувато похнюпленого батька.
— Доллі, ти любиш нашу Кубань?
— О, ще б пак! Бувало, в школі, як тільки потрапить до рук карта Росії, зараз же шукаю Кавказ. Нащупавши Ельбрус, шубовсну в Кубань і по синій її ниточці піднімаюсь уверх до Чорного моря. А там, де в Кубань впадає Лаба, дивлюсь свою рідну Усть-Лабинську станицю. І якщо знайду, ото радість! Але чому ти про це раптом запитав, Андрію?
Араканцев відповів не зразу. Здавалося, він прислухався до тихого верещання цикад, що доносилося знизу, з темного, майже невидимого в нічній пітьмі парку. Там, у кущах, спалахували якісь дивні зеленкуваті іскри. Вони рухалися, креслили в повітрі тремтливі вогняні лінії, розсипались, наче у фейєрверку, фантастичним світним дощем. То світлячки танцювали в повітрі свою сарабанду, радіючи з густої темряви літньої безмісячної ночі.
— Чому питаю? — промовив, нарешті, Араканцев. — Та тому, що ти незабаром матимеш можливість повернутися на Кубань!
— Повернутися в Росію? Але як же? Самій, без батька? Він же не може реемігруватись! Йому сказали про це в радянському повпредстві. Які дивні речі говориш ти, Андрію, останнім часом!
У голосі Доллі чулося здивування. Вона підійшла до Араканцева, що сидів на кам’яній балюстраді балкона, і поклала руки йому на плечі.
— Андрію, ти щось приховуєш від мене. Скажи, навіщо тобі знадобилося самому передавати Пфейферу гагенбеківський каталог? Чому ти десять хвилин тому назвав роботу батька підлою роботою? Ну, кажи ж!
— Доллі, ти мене не зрозуміла! Твій батько, безумовно, чесна людина, я в цьому певний, але коли за його спиною стоять Пфейфер і взагалі всі ці пани, — кивнув Араканцев головою на сліпуче освітлені вікна казино, — тоді картина виходить зовсім інша. Не забувай і того, Доллі, що між твоїм батьком і Пфейфером стоять ще тисячі робітників, а також… також цей проклятий орангутанг!
— Знову Гамі?
— Так, знову Гамі! Вся справа саме в Гамі, - твердо відповів Араканцев. І з нетерплячим тремтінням у голосі додав: — У мене стільки питань, стільки найрізноманітніших питань до Григорія Миколайовича. Ах, коли б він погодився відповісти на них!
Доллі мовчки відійшла до скляних дверей балкона і заглянула всередину казино. Інтернаціональний натовп переповнив півкруглий зал з мраморними колонами. Основні відвідувачі — американці, які поважають себе і не поважають Європу. Американців трохи розбавляли пересичено-байдужі англійці, французів було зовсім мало а росіяни, коли не брати до уваги полковника Батьянова, що сидів недалеко від дверей, були тільки круп’є, які викрикували свій набридливий рефрен:
— Панове, робіть вашу гру!
За столиками сиділо багато жінок, старих і молодих, але однаково оголених, нафарбованих і збуджених від золота і асигнацій. Очі їх осовіли, волосся розтріпалося, губи розслаблено обвисли: позначався азарт.
— Я сьогодні чомусь особливо боюсь за тата, — сказала Доллі ніби сама до себе, але дивлячись туди, де в темряві ледве білів фрачний виріз Араканцева. — Мене непокоїть також розмова, що відбулася між батьком і Пфейфером перед грою: «Так, значить, боротьба?» — спитав Пфейфер, сідаючи за гральний столик. «І жорстока боротьба!» — відповів йому батько. А скільки злості було в цих двох коротких фразах!
Читать дальше