Анатолій Дніпров - Рівняння Максвелла

Я стиснув у руках олівець, як найбільшу дорогоцінність, обережно, майже ніжно сховав його у кишеню і почав обмірковувати, як добути два куски проводу, щоб один приєднати до пластини конденсатора, другий — до батареї опалення в кутку кімнати, а між ними закріпити грифель.

Про це я думав не більш як хвилину. Я згадав настільну електричну лампу в палаті, де жив разом з усіма обчислювачами. Шнур до лампи був гнучким, а отже, багатожильним, його треба зрізати й розпустити на окремі жили. Довжина шнура близько півтора метра. Отже, з нього можна мати понад десять метрів тонкого дроту. Цього було цілком досить.

Свої розрахунки я закінчив у той момент, коли голос з репродуктора сповістив, що нам, тобто мені й усім «нормальним» обчислювачам, час іти обідати.

Я вийшов з своєї «камери» в коридор. Раптом попереду себе я побачив фігурку дівчини — тієї самої полохливої посильної, яка гірко заплакала, опинившись у моєму домі всупереч забороні шефа.

Я наздогнав її.

— Ви мені потрібні, — тихо сказав я.

Вона озирнулась, очі її застигли з жаху, коли вона побачила мене.

— То ви живі? — ледве ворушачи губами, вимовила вона. — В місті всі думають, що вас убито. І я так думала.

— Ви буваєте в місті?

— Так, майже щодня, але…

Я схопив маленьку ручку і міцно стиснув у своїй.

— Сьогодні ж сповістіть в університет, що я живий, що мене силою примушують працювати тут. Треба, щоб мені й моїм товаришам допомогли звідси вибратись.

— Що ви кажете? — злякано прошепотіла дівчина. — Якщо пан Крафтштудт дізнається, — а він неодмінно про все дізнається…

— Часто вас допитують?

— Допитуватимуть післязавтра.

— У вас попереду цілий день. Наберіться мужності. Від цього залежить життя багатьох людей.

Дівчина з силою вирвала свою руку і, кинувши на мене сповнений тривоги й болю погляд, зникла за дверима.

У палаті, де ми жили, настільною лампою ніхто не користувався. Вона стояла в кутку кімнати на високій тумбочці, запорошена, засиджена мухами. Шнур її був обкручений навколо підставки.

Рано-вранці, коли за розпорядком дня всі пішли вмиватись, я від'єднав од лампи шнур і заховав його в кишеню. Під час сніданку поклав у кишеню столовий ніж і, коли всі молились, подався в туалет. За кілька секунд Я зрізав з шнура ізоляцію й оголив десять тонких жил завдовжки півтора метра кожна. Потім акуратно розщепив олівець, вийняв грифель і одломив від нього три десятих частини, так що решта сім десятих частин мали потрібний мені опір. На кінцях грифеля я зробив невеликі канавки і обмотав навколо них тонкий дріт. Опір був готовий. Тепер лишалось тільки ввімкнути його між пластиною конденсатора і землею.

Це треба було здійснити під час роботи.

Обчислювачі працювали по вісім годин на день, відпочиваючи десять хвилин після кожної години роботи. Після обідньої перерви, о першій годині дня, як правило, зал, де працювали обчислювачі, відвідувало все керівництво фірми Крафтштудта. У цей час глава фірми з неприхованим задоволенням дивився, як звиваються й корчаться над математичними задачами його жертви. Я вирішив, що саме в цей час потрібно ввімкнути в коло генератора додаткове навантаження, щоб змінити частоту імпульсів.

Коли я прийшов на своє робоче місце з готовим опором у кишені, в мене був особливо піднесений настрій. Біля входу в робочу кімнату я зустрів лікаря. Він приніс, аркуш з новою задачею.

— Ей, лікарю, хвилинку, — гукнув я його.

Лікар зупинився і окинув мене здивованим поглядом.

— Я хочу з вами поговорити.

— Ну, — буркнув він з подивом.

— Справа от у чому, — почав я. — Під час роботи в мене виникла ідея повернутись до попередньої розмови з паном Больцом. Гадаю, моя гарячковість послужила мені на зле. Прошу вас передати Больцу, що я згоден бути викладачем математики для нових поповнень фірми Крафтштудта.

Лікар пожував кінчик нитки з коміра свого халата, сплюнув, а тоді заявив цілком відверто:

— Слово честі, я радий за тебе. Я цим дивакам казав, що з твоїм спектром найкраще працювати наглядачем або вчителем всієї цієї математичної погані. Нам дуже потрібен добрий наглядач. І ти для цього просто ідеальний тип. У тебе зовсім інші робочі частоти. Ти б міг сидіти серед них і підганяти недбалих чи тих, у кого частота збудженню математичних здібностей не попадає в резонанс.

— Звичайно, лікарю. Але я гадаю, що мені все-таки краще бути викладачем математики. Їй-богу, мені не хочеться розбивати свою голову об край стола.