Дуґлас Адамс - Холістичне детективне агентство Дірка Джетлі

Усі подивилися на Реджа, старого хвалька. Він тримав у руках горщик і дивився на нього з шаленим захватом. Він повільно перевів погляд на дівчинку, ніби вперше оцінивши силу страшного ворога.

— Я вклоняюся вам, — прошепотів він. — Хоч я й не гідний розмовляти в присутності такої володарки, як ви, я прошу дозволу привітати вас з одним з найкращих проявів магії, яким я мав честь бути свідком!

Сара дивилася на нього широко розкритими очима.

— Ви дозволите показати цим людям, що ви зробили? — запитав він.

Вона ледь помітно кивнула, а він різко стукнув об стіл її колись дорогоцінним, але тепер уже повністю дискредитованим горщиком. Той розбився на дві нерівні частини; засохла глина, якою він був обліплений, розсипалася черепками по столу. Одна зі сторін горщика відвалилася, а решта залишилася стояти.

Сара витріщила очі на вкриту плямами та окисом, але досі пізнавану срібну коледжську сільничку, що стояла затиснута всередині залишків горщика.

— Старий дурень, — пробурмотів Колі.

Після того, як вщухли всі прояви зневаги та осуду цього дешевого фокуса (жоден з них не затьмарив благоговіння в очах Сари), Редж повернувся до Річарда та запитав:

— А як щодо вашого друга, що вчився з вами, ви його коли-небудь бачите? Хлопець із дивним східно-європейським ім'ям. Свлад чи якось. Свлад Челлі. Ви його пам'ятаєте?

Річард не відразу зрозумів його.

— Свлад? — спитав він. — О, ви маєте на увазі Дірка. Дірк Челлі. Ні. Я не підтримував з ним контакт. Я стикався з ним кілька разів на вулиці, ото й усе. Думаю, він час від часу змінює своє ім'я. А чому ви питаєте?

Високо на скелястому виступі Електричний Монах досі сидів на коні, який тихо, без жодної скарги занепадав духом. З-під свого каптура з грубої тканини Монах не кліпаючи вдивлявся в долину, щодо якої він мав проблему, але ця проблема була для Монаха новою й огидною, бо цією проблемою був Сумнів.

Він ніколи не страждав від сумнівів довго, але коли це траплялося, це терзало саму суть його буття.

День був спекотний. Сонце висіло в пустому, затягнутому серпанком небі та палило сіре каміння та жмутки сухої трави. Ніщо не рухалося, навіть Монах. Але дивні речі починали бурлити в його мозку, як це бувало кожного разу, коли один з пакетів даних, проходячи крізь буфер, потрапляв не за тією адресою.

Але потім Монах почав вірити. Спочатку уривчасто та нервово, а потім зі сліпучим білим полум'ям такої віри, що спопелила всі його попередні вірування, в тому числі й цю дурню про рожевість долини; тепер він вірив у те, що внизу, в долині, приблизно за милю від того місця, де був він, незабаром відчиняться загадкові двері до дивного та далекого світу. Двері, крізь які він зможе пройти. Вражаюча ідея!

Втім, найвражаючим у ній було те, що цього разу він не помилявся.

Кінь відчув, що щось відбувається. Він нашорошив вуха та злегка трухнув головою. Дивлячись так довго на одне й те саме каміння, він впав у подобу трансу та був уже на межі того, щоб і самому повірити, що це каміння рожеве. Він трухнув головою трохи сильніше.

Монах легко смикнув за віжки, вдарив п'ятами, і вони вирушили, обережно обираючи дорогу кам'янистим схилом.

Шлях був складний. Здебільшого схил був укритий сланцем, на якому подекуди чіплялися за своє непевне існування коричнево-зелені рослини. Монах дивився на них без жодної тіні сорому. Тепер він був старшим і розумнішим Монахом, усі дитячи вигадки залишилися позаду. Рожеві долини, столи-гермафродіти — всі вони були природними стадіями, які мав пройти кожний, хто обрав шлях до істинної просвіти.

Сонце сильно пекло їх. Монах витер з обличчя пил з потом і зупинився, нахилившись уперед, на шию коня. Крізь мерехтіння розпеченого повітря він подивився на велику кам'яну брилу, що стояла на дні долини. Монах вважав, а точніше пристрасно вірив усім своїм єством, що саме там, за цією брилою, мають виникнути двері. Він спробував сфокусуватися краще, але дрібні деталі розпливалися в потоках гарячого повітря.

Відкинувшись знову назад, він хотів був штовхнути свого коня, щоб той ішов далі, але раптом помітив дещо досить дивне.

На плоскій скелі поблизу (взагалі-то, вона була так близько, що Монах здивувався, що не помічав її раніше) був великий малюнок. Зображення було грубе, хоча й не позбавлене певної елегантності ліній. Воно здавалося дуже старим; можливо, навіть дуже-дуже старим. Фарба вицвіла, подекуди облупилася, і було важко зрозуміти, чим саме було це зображення. Монах наблизився до картини. Схоже, це була примітивна сцена полювання.