Микола Дашкієв - Загибель Уранії

Ні, недарма не втримався Айт! Те слово, яке він повторив, було для нього таким же ненависним, як і сам Кейз-Ол.

…Серед Бурхливого океану, осторонь головних морських шляхів та ліній повітряного сполучення, лежить крихітний острівець Свята, названий так одним з древніх мореплавців Пірейї на честь старовинного свята Двох Сонць.

Навряд чи можна знайти ще десь на планеті такий неповторно суворий краєвид, як на оцьому клаптику суходолу. На острові нема жодного джерела, ніколи не випадають дощі, і тільки коли-не-коли спрагле каміння зволожує роса. Росли на острівці колючі мохи та гвіани — напіврослини-напівтварини, що живляться комахами, пташками, водоростями та рибою, яку закидає на величезну висоту прибій Бурхливого океану.

Колись це був один з найкрасивіших і найзалюдненіших куточків Пірейї. Вісімнадцять тисяч років тому, перед Великою катастрофою, яка перекраяла обличчя планети, острів Свята лежав у помірній смузі і був однією з гір велетенського континенту. Саме тут жило могутнє плем'я рапанурів, які на той час за своїм розвитком стояли набагато вище за всі інші народи Пірейї.

Тепер про рапанурів та їхню державу нагадують тільки колосальні фігури з чорного каменю, що похмуро дивляться на океан з численних терас острівця.

Довго не могли розгадати таємницю тих фігур. Здавалося б, навіщо рапанурам, які не знали навіть найпростіших машин, обтісувати оці гігантські кам'яні брили та ще й перетягати в найнеприступніші місця?

Виявилось, що рапанури таким чином «воювали» з океаном, який методично й невблаганно пожирав їхню землю. Внаслідок тектонічних процесів континент почав осідати. Вода затоплювала поля і ліси, руйнувала селища, а рапанури, покірні жерцям, замість того, щоб захищатись від наступу моря дамбами або переселитися на інший континент, витісували кам'яних ідолів. Нарешті, від континенту лишився один невеликий острів, і тоді рапанури…

Але про цей період стародавнього народу невідомо нічого. Дослідження урвалося несподіваним, прикрим чином: містер Кейз-Ол купив цей острівець і заборонив будь-кому туди потикатись.

Спочатку це була тільки примха трильйонера, однак після закінчення другої всепірейської війни, коли до Союзу Комуністичних Держав приєднались усі країни Континентальної півкулі, — містер Кейз-Ол вирішив подбати про надійне пристанище для себе. Острів Свята з цієї точки зору був саме тим, що потрібно.

Куплене містером кам'яне громаддя посеред океану було лише воротами в іншу, не знану ніким підземну країну. Один з монійських геологів, Стун-Ай, випадково довідався, що весь острівець проточений коридорами та тунелями. Деякі з них похило тяглися аж під дно океану на величезну відстань і вели до склепів, де, якщо судити з даних мікроскопічного аналізу, колись були величезні запаси їжі, одягу, сировини.

Певне, рапанурські багатії дуже довго готувалися до страшного «кінця світу», маючи на меті пересидіти отут лихий час. Щось перешкодило їм здійснити свій задум. Може, землетрусом завалило вхід до катакомб, а може, наступ моря був занадто навальним. В усякому разі, геолог Стун-Ай натрапляв тільки на купки попелу серед кайданів у незакінчених штольнях. То, мабуть, був прах рабів-будівельників.

Стун-Ай зробив надзвичайно велике відкриття. Саме він міг би проголосити на всю Пірейю, що історія рапанурів, нарешті, з'ясована до кінця. Але його спокусило багатство. Замість того, щоб опублікувати своє повідомлення, Стун-Ай продав його Кейз-Олу.

Трильйонер щедро винагородив молодого вченого. Він дав йому чекову книжку на десять мільйонів дайлерів, присвоїв титул наукового радника і запроторив Стун-Айя у відкритий ним підземний світ. Геолог став головним інженером грандіозного будівництва в глибинах острова Свята.

Штольні й галереї, пробиті рабами вісімнадцять тисяч років тому, з честю витримали іспит. Однак містер Кейз-Ол наказав зміцнити свою майбутню столицю ще дужче. Незчисленні майстри спеціальними машинами заливали розтопленою сумішшю каменю й металу стіни розширених і випростаних коридорів, пробивали нові тунелі, велетенські зали, сховища та склепи. Разом з тим заповнювались всі отвори та пустоти над підземним містом. Навіть коли б острів Свята зовсім було стерто з лиця планети, споруда, яка залягала під ним, не зазнала б жодної шкоди. Вхід до Уранії, як назвав це місто Кейз-Ол на честь всемогутнього атома урану, лежав на дні океану, і досягти його можна було тільки спеціальним підводним човном.