Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець

У напрямку до пагорба, ярдів на двадцять позаду, він побачив величезного землекопа, що біг із лопатою в руках, лаючись, а за ним мчав, стиснувши кулаки, кондуктор конки. Далі з криком бігли інші люди і ніби лупцювали щось. Униз до міста бігли ще чоловіки та жінки, і Кемп добре бачив, як із якоїсь крамниці вискочив чоловік із дрючком.

— Оточуйте його! Оточуйте! — кричав хтось.

Кемп миттю збагнув: щось змінилося. Він спинився і, задихаючись, озирнувся.

— Він близько! — вигукнув Кемп. — Станьте поряд, перетніть...

Він відчув сильний удар у вухо, поточився і спробував повернутися до невидимого супротивника, але ледве встояв на ногах.

Кемп ударив у повітря, не влучив, дістав удар у підборіддя й покотився на землю. За секунду чиєсь коліно надавило йому на груди і чиїсь руки стисли горло, тільки одна з меншою силою.

Кемп схопив Невидимця за зап’ястки, почув зойк, побачив, як над головою свиснула і глухо вдарила лопата. На Кемпове обличчя закапало щось, пальці на горлі раптом розтислися.

Кемп конвульсивно вивільнився, схопив ослабле плече супротивника і, крутнувшись, опинився зверху, притиснув до землі його лікті.

— Я впіймав його! — закричав Кемп. — Допоможіть мені! Тримайте його! Він піді мною! Тримайте за ноги!

За секунду на місце бійки кинулись усі, і можна було подумати, що там відбувається якийсь несамовитий матч регбі.

Після вигуку Кемпа голосів не було чути — тільки удари, тупіт і важке дихання.

Невидимець, зробивши неймовірне зусилля і хитаючись, звівся на ноги.

Кемп вчепився в нього, як собака в оленя, і десяток рук штовхали й лупцювали нещасного. Кондуктор конки вхопив його за шию й потягнув назад.

Купа тіл впала на землю.

Били Невидимця жорстоко. І раптом пролунав дикий крик:

— Милосердя! Милосердя! — і відразу завмер.

— Киньте його! — приглушено скрикнув Кемп, і купа переплетених тіл подалася назад. — Він поранений! Кажу вам, відійдіть від нього!

Розпалені бійкою люди відійшли не відразу.

Доктор Кемп став навколішки, наче повиснувши в повітрі дюймів на п’ятнадцять від землі, і притиснув невидимі руки.

Позаду нього констебль стискав невидимі ноги.

— Не пускайте його! — закричав землекоп із закривавленою лопатою в руці. — Він прикидається.

— Ні, він не прикидається, — сказав доктор, обережно випроставши коліно. — Я триматиму його.

Кемпове обличчя почорніло від синців. Говорив він нечітко. Губа його була розбита, з неї капала кров. Випустивши одну руку Невидимця, він обмацував його обличчя.

— Його рот повний крові, — сказав Кемп. — Боже милосердний!

Він підскочив, а потім знову опустився навколішки біля Невидимця.

Навколо люди штовхались і намагалися дістатися ближче, лунав тупіт багатьох ніг, натовп дедалі більшав. Із будинків виходили люди. Двері «Веселих крикетистів» відчинилися навстіж.

Кемп водив рукою в повітрі, ніби мацав його.

— Він не дихає, — сказав він. — Я не чую його серця. Його бік...

Стара жінка, протиснувшись під рукою величезного землекопа, вражено скрикнула:

— Дивіться!

Усі поглянули туди, куди вона вказувала зморшкуватим пальцем, і побачили обрис руки, що, прозора, безсило лежала на землі. Вона була неначе скляна, на ній було видно артерії, вени, нерви й кістки.

Просто на очах рука Невидимця темнішала і ставала непрозорішою.

— А от і ноги! — вигукнув констебль.

Поволі, починаючи від рук і ніг і далі до інших органів, тіло Ґриффіна ставало видимим.

Це було подібне до повільної дії отрути. Спершу проступили маленькі білуваті вени, що окреслювали ту чи іншу частину тіла, потім тьмяні кістки та переплетені артерії, далі м’язи та шкіра. Спочатку вони здавалися туманними, але темніли й густішали. Можна було побачити розбиті плечі й груди і невиразний обрис змарнілого, понівеченого обличчя.

Коли ж нарешті натовп розступився і Кемп випростався, перед ним на землі лежало тіло чоловіка років тридцяти, жалюгідне, понівечене й скалічене. Його волосся й брови були білі, яку альбіноса. Кулаки його були стиснуті, очі широко розплющені, на обличчі застиг вираз гніву та розпачу.

— Закрийте йому обличчя! — закричав хтось. — Заради Бога, закрийте йому обличчя!

Хтось приніс із «Веселих крикетистів» простирадло. Тіло вкрили ним і понесли до трактиру.

У трактирі, на бідному ліжку, в погано освітленій і без смаку вмебльованій кімнаті, оточений натовпом неосвічених збуджених люду, лежав Гриффін, безжально побитий і поранений, зраджений і зацькований... Він був першим з людей, кому вдалося стати невидимим. Він був найталановитішим у світі фізиком.