Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– У вас уже був медовий місяць?

– Ну… так, якщо можна назвати поїздку з Фундації медовим місяцем.

– А як ви ставитеся до того, щоб провести кращий на Калгані? Там субтропіки, пляжі, водний спорт, полювання на птахів – цілком пристойне місце для відпочинку. Звідси до нього близько семи тисяч парсеків – не надто далеко.

– А що нам робити на Калгані?

– Там Мул! Принаймні, його люди. Він захопив Калган минулого місяця без бою, хоча тамтешній отаман не криючись погрожував, що перетворить планету на іонний пил, але не віддасть.

– І де зараз цей отаман?

– Немає, – сказав Ранду, стенувши плечима. – То що скажеш?

– Але що нам там робити?

– Не знаю. Ми з Френом вже старі і ми провінціали. Навіть ти так говориш. Наша торгівля досить обмежена, ми вже не такі галактичні мандрівники, як наші предки. Стули пельку, Френе! А ви двоє знаєте Галактику. Особливо Бейта, яка говорить із чудовим фундаційним акцентом. Ми лише хочемо, щоб ви хоч щось дізналися. Якщо вам вдасться налагодити контакт… але на це мала надія. Обміркуйте це вдвох. Можете зустрітися з усією нашою групою, та не раніше наступного тижня. Ви маєте трохи відпочити.

Запала тиша, а потім Френ проревів:

– Хто хоче ще випити? Я маю на увазі, крім мене?

Капітан Ген Прітчер не користувався всіма тими розкошами, які були скрізь, до того ж вони не справляли на нього жодного враження. Зазвичай він відкидав усілякий самоаналіз, філософію та метафізику, що не були безпосередньо пов’язані з його роботою.

Це допомагало.

Його роботу військове відомство називало «розвідкою», досвідчені люди «шпигунством», а романтики – «агентурною роботою». На жаль, скільки б не базікало про це телебачення, «розвідка», «шпигунство» та «агентурна робота» були щонайкраще брудною справою, пов’язаною з банальним запроданством та підступністю. Суспільство не засуджувало цю діяльність, бо її виконували «в інтересах держави», але оскільки філософські роздуми завжди наштовхували капітана Прітчера до висновку, що навіть у цій святій справі суспільство заспокоїти набагато легше, ніж власну совість, – він зневажав філософію.

Але тепер, сидячи у розкішній приймальні мера, він поринув у роздуми.

Людей безперервно підвищували по службі, обминаючи його, незважаючи на те, що вони мали менше здібностей, і це визнавали всі. На нього вічним дощем падали скарги та офіційні догани, але він це витримував. Він вперто тримався власної мети, маючи тверде переконання, що порушення субординації у цих-таки святих «інтересах держави» буде визнане як його заслуга перед цією державою.

І ось він сидів у приймальні мера, де було п’ятеро ввічливих охоронців і, можливо, на нього чекав військовий трибунал.

Важкі мармурові двері плавко розсунулися, відкриваючи атласні стіни, завішані червоними пластиковими килимами, і ще двоє мармурових дверей із металевими оздобами. Двоє чиновників у суворих костюмах трьохсотрічної давнини вийшли і покликали:

– Відвідувач капітан Ген Прітчер із Бюро інформації!

Церемоніально схилившись, вони відступили вбік, коли капітан рушив до дверей. Його супровід зупинився біля входу. Прітчер зайшов сам.

За дверима, у великій кімнаті з напрочуд простим інтер’єром, за великим столом з дивними кутами сидів маленький чоловічок, що майже губився у цьому просторі.

Мер Індбур – вже третій мер, який носив це ім’я – був онуком першого Індбура, жорстокого та здібного; першу свою якість той засвідчив, ефектно захопивши владу, а другу – майстерно позбувшись решток фарсу під назвою «вільні вибори» і ще майстерніше зберігши відносно мирне правління.

Також мер Індбур був сином другого Індбура, першого мера Фундації за правом народження, тільки наполовину схожого на свого батька, бо був лише жорстоким.

Отже, мер Індбур був третім за ім’ям і другим, хто потрапив на цю посаду за правом народження, а ще – найгіршим з усіх трьох, бо не був ані жорстоким, ані здібним, а лише добре вмів рахувати і народився не в тій родині.

Індбур ІІІ сполучив у собі дивне поєднання штучних характеристик – дивне для всіх, крім нього самого.

Надмірне прагнення все впорядкувати він вважав «послідовністю», невтомний та гарячковий інтерес до дрібниць щоденної бюрократії – «працелюбністю», нерішучість, хоч він і мав рацію, – «обережністю», а сліпу впертість, коли помилявся, – «рішучістю».

Однак він не тринькав гроші, не вбивав людей без зайвої потреби і мав напрочуд добрі наміри.