Айзек Азимов - Фундація та Імперія

– Що ви про це думаєте? – на лівій руці в нього був такий самий.

Сивеннець узяв прикрасу. Він повільно відповів на жест трейдера і надів браслет. У зап’ясті виникло дивне пощипування, яке швидко зникло.

Голос Деверса відразу ж змінився.

– Все добре, доку, прилад працює. Тепер говоріть вільно. Якщо ця кімната прослуховується, вони нічого не зрозуміють. Це генератор перешкод, справжній дизайн Меллоу. Продається за двадцять п’ять кредитів у будь-якому світі аж до краю Галактики. Ви отримуєте його безкоштовно. Не рухайте губами, коли говорите, і розслабтеся. Вам доведеться навчитися це робити.

Дуцем Барр відчув несподівану втому. Блискучі очі торгівця прошили його чіпким поглядом. Він відчув, що не в змозі опиратися.

– Чого ви хочете? – сказав Барр. Із нерухомих губ зринали невиразні слова.

– Я вже вам сказав. Ви вдаєте з себе патріота. Але ваш власний світ розчавила Імперія, хоч ви вже працюєте разом із русявим імперським генералом. Це ж безглуздо, чи не так?

Барр відповів:

– Я свою справу зробив. Імперський намісник, який захопив нашу планету, загинув від моїх рук.

– Он як? І давно?

– Сорок років тому.

– Сорок… років… тому! – здається, ці слова мали для торгівця якийсь сенс. Він насупився. – Надто довго, щоб жити спогадами. А оцей парубійко у генеральській формі знає про це?

Барр кивнув.

Очі Деверса потемніли.

– Ви хочете, щоб Імперія перемогла?

І тут старий сивеннський патрицій вибухнув гнівом:

– Хай Імперія і всі її діяння згинуть у вселенській катастрофі. Уся Сивенна молиться за це щодня. Колись я мав братів, сестру, батька. Зараз маю дітей та онуків. І цей генерал знає, де їх шукати.

Деверс вичікував.

Барр пошепки продовжив:

– Але це не зупинило б мене, якби я знав, що результати виправдають ризик. Вони знають, як помирати.

Торгівець спокійно сказав:

– Отже, ви колись вбили намісника? Знаєте, я дещо збагнув. Колись у нас був мер, його звали Гобер Меллоу. Він відвідав Сивенну; це ж ваш світ, чи не так? І познайомився там із чоловіком на ім’я Барр.

Дуцем Барр кинув на нього важкий, підозріливий погляд.

– Що вам про це відомо?

– Те, що відомо кожному торгівцю на Фундації. А може, ви лише хитрий дідуган, який узявся вивести мене на чисту воду. Не маю жодного сумніву, що вам погрожували, ви ненавидите Імперію і всім серцем хочете, щоб її знищили. А потім я здамся, відкриюся вам, і генерал буде задоволений. У вас мало шансів, доку.

Але так само я хотів би, щоб ви довели, що є сином Онума Барра – шостим і наймолодшим, саме тим, який уникнув смерті.

Руки Дуцема Барра затремтіли, коли він відчинив пласку металеву коробку, що лежала у схованці в стіні. Він витягнув звідти металевий предмет, що тихо дзенькнув, коли поклав його до рук торгівця.

– Подивіться на це, – сказав він.

Деверс вирячив очі. Він підніс до себе розпухлу центральну ланку ланцюга і тихо вилаявся:

– Це ж монограма Меллоу, або я лише новачок у космосі, і зроблено це щонайменше п’ятдесят років тому.

Він підвів голову і усміхнувся.

– Згоден, доку. Ядерне силове поле, що може захистити людину, – це єдиний доказ, який мені потрібен. – І він простягнув свою чималу руку.

Крихітні кораблі виринули з порожніх глибин і помчали до скупчення Армади. Без жодного пострілу або вибуху енергії вони просочилися у переповнений кораблями простір і вибухнули, поки імперські гіганти, мов незграбні чудовиська, розверталися в їхній бік. Лише два крихітні нечутні спалахи позначили космос там, де ці дві мошки зникли, розпадаючись на атоми.

Великі кораблі почали пошук, але потім узялися за своє попереднє завдання і продовжили захоплювати світ за світом, виплітаючи велику павутину оточення.

Форма Бродріґа була такою, як і личить високопоставленій особі – її старанно зшили і так само старанно носили. Бродріґ неквапливо прогулювався садами маловідомої планети Ванда, де тимчасово була розташована ставка командування Імперії; його обличчя було похмурим.

Бел Ріос прогулювався разом із ним. На його польовій формі сумного сіро-чорного кольору був розстібнутий комірець.

Ріос вказав на гладеньку чорну лаву, що стояла під запашною папороттю, лапате листя якої затуляло біле сонце.

– Погляньте на це, сер. Це релікт старої Імперії. Орнаментовані лавочки, що були збудовані для закоханих, збереглися цілими й неушкодженими, тоді як палаци та заводи перетворилися на руїни, про які вже ніхто й не згадує.