Айзек Азимов - Друга фундація

– Ну гаразд, – у голосі молодика з’явилося більше енергії. – А як щодо олігархії Тазенда?

Прітчер задумливо торкнувся вуха.

– Тазенда? О, здається, я знаю про неї. Вони перебувають не на Периферії, так? Начебто втричі ближче до центру Галактики.

– Так. І що з того?

– У наших записах зазначено, що Друга Фундація розташована на іншому кінці Галактики. Клянуся космосом, це наш єдиний орієнтир. Навіщо тоді взагалі говорити про Тазенду? Її кутове відхилення від радіана Першої Фундації становить лише 110−120 градусів, проте аж ніяк не сто вісімдесят.

– Але в записах є ще одна зачіпка. Другу Фундацію було засновано на «краю зірок».

– У Галактиці не виявлено місцевості з такою назвою.

– Бо це була місцева назва, яку пізніше вилучили з ужитку задля дотримання цілковитої таємності. Або, можливо, Селдон зі своєю групою вигадав її спеціально. І все ж, між «краєм зірок» і Тазендою є певний зв’язок, тобі не здається?

– Слабка схожість у звучанні? [3] В оригіналі гра слів: Star’s End і Tazenda. Цього замало.

– Ні.

– Але вона згадується у твоїх записах.

– Де? А, так, але це було просто місце, де ми запаслися провіантом і водою. У цьому світі точно не було нічого примітного.

– Ви приземлялися на правлячій планеті? Там, де розташовується резиденція уряду?

– Я не можу сказати точно.

Під холодним поглядом свого співрозмовника Ченніс на якусь хвилю замислився, а відтак запитав:

– Глянемо разом у «Об’єктив»?

– Звичайно.

«Об’єктив» був, можливо, найсучаснішою деталлю тогочасних міжзоряних крейсерів. Фактично він становив собою складний комп’ютер, що міг відтворити на екрані фрагменти нічного неба з будь-якої заданої точки Галактики.

Ченніс налаштував координатні точки, і настінне світло згасло. У тьмяному червоному світлі панелі управління «Об’єктивом» обличчя Ченніса світилося червоним. Прітчер сидів у кріслі пілота, поклавши ногу на ногу, його обличчя ховалось у темряві.

Коли індукційний період минув, на екрані повільно заблимали світлі точки. Вони ставали дедалі помітнішими й яскравішими, а поблизу центру Галактики з’явилися цілі ділянки, щедро засіяні зірками.

– Такий вигляд, – пояснив Ченніс, – має нічне небо взимку, якщо дивитися на нього з Трентора. Це важливий момент, яким, наскільки я розумію, до цього часу нехтували під час пошуків. Уся розумна орієнтація повинна починатися з Трентора, як із точки відліку. Трентор був столицею Галактичної Імперії. У науковому та культурному аспектах – навіть більше, ніж у політичному. Отже, значення будь-якої назви, що вказується в описі, у дев’яти випадках з десяти має залежати від того, як дивитися на неї з Трентора. У зв’язку з цим згадай, що хоча Селдон і походив з Гелікона, тобто з Периферії, його група працювала на самому Тренторі.

– Що ти намагаєшся мені довести? – Рівний голос Прітчера крижаним струмком пролився на ентузіазм співрозмовника.

– Ця карта тобі усе пояснить. Бачиш темну туманність? – Тінь від його руки впала на екран, де сяяла Галактика. Вказівний палець зупинився біля крихітного темного клаптика, схожого на діру у строкатій світлій тканині. – У стелографічних записах її називають туманністю Пеллота. Придивись на неї уважніше. Я збільшу зображення.

Прітчер спостерігав, як збільшується зображення на «Об’єктиві» і раніше, але йому все одно перехопило подих. Це було схоже на монітор корабля, який мчав через переповнену зірками Галактику, не входячи у гіперпростір. Зірки розліталися від центру навсібіч, спалахуючи і зникаючи з екрана. Поодинокі точки двоїлися, потім перетворювались у кулеподібні. Туманні плями розсипалися на міріади точок. І весь час зберігалась ілюзія руху.

Ченніс пояснював:

– Ти можеш помітити, що ми рухаємося по прямій лінії від Трентора до туманності Пеллота, отже, можна вважати, що ведемо спостереження із самого Трентора. Ймовірно, тут є невелика похибка через гравітаційне відхилення світла, для обчислення якого мені не вистачає математичних даних, але я впевнений, що цією похибкою можна знехтувати.

Темрява розтікалася по всьому екрану. Коли збільшення сповільнилося, зірки, ніби засмутившись, зникли з усіх його кутів. На краях збільшеної туманності блискучий світ обривався різким сяйвом, що символізувало світло, яке просто ховалося за вихором фрагментів атомів натрію та кальцію, що нічого не випромінювали, заповнюючи кубічні парсеки космосу.

Ченніс знову взявся пояснювати: