Дуглас Адамс - Довге темне передвечір'я душі

Джефрі Енсті був жалюгідно наївний. Він підслухав розмову (Між ким? Дірк узяв конверт і прочитав список імен) і йому здалося, що вона має непоганий танцювальний ритм. Джефрі так ніколи й не зрозумів, що підслухав розмову про те, що зрештою призведе до його жахливої смерті. Він зробив з розмови хіт, а коли йому дали справжню гарячу картоплину, він узяв її.

«Не бери її, не бери, не бери».

І замість того, щоб послухатися поради, яку він записав у словах пісні…

«Мерщій передай, передай, передай».

… він сховав її за нагородою «золотий диск», що висіла на стіні його ванної кімнати.

«Коли настане час, краще тобі її не мати».

Дірк нахмурився й повільно, задумливо затягнувся своїм олівцем.

Це вже повна дурня! Якщо він хоче обміркувати це й отримати хоч якісь результати, він мусить здобути собі сигарети.

Він надів плащ, насунув на голову капелюх і пішов до вікна. Вікно не відчинялося вже… ну, принаймні це було ще до того, як він придбав цей будинок, тож вікно пручалося, стогнало й верещало, протестуючи проти несподіваного зазіхання на його особистий простір. Змусивши його розкритися достатньо широко, Дірк виліз на підвіконня, витягнувши за собою і свій великий шкіряний плащ. Звідти до тротуару було досить таки далеченько, бо внизу був ще цокольний поверх, вниз до якого вели вузькі сходи. Між цими сходами й тротуаром були залізні поруччя, і Дірку треба було не потрапити на них.

Не вагаючись ані хвилини, він стрибнув і приблизно на середині свого польоту збагнув, що забув узяти ключі від машини, які поклав на столі на кухні.

Незграбно пролітаючи крізь повітря, він подумав, чи не розвернутися йому різко й не кинутися відчайдушно до вікна, сподіваючись утриматися за підвіконня, але добре поміркувавши про це, вирішив, що помилка під час такого маневру може його вбити, натомість піша прогулянка буде корисною для здоров'я.

Він важко гепнувся за поруччям, але поли його плаща зачепилися, і виплутуючи їх, він надірвав підкладку. Коли дзвін у колінах вщухнув і Дірк відновив у собі ті рештки самовладання, які в нього досі залишалися після подій цього дня, він збагнув, що одинадцята година вже минула й паби мають бути зачинені, тож за сигаретами йому доведеться йти далі, ніж він збирався.

Він подумав, що йому робити.

Найголовнішими факторами, які треба брати до уваги, були поточні настрій і психічний стан орла. Єдиним способом взяти ключі від машини було зайти крізь вхідні двері в переповнений орлом передпокій.

Рухаючись надзвичайно обережно, Дірк навшпиньки зійшов сходами до вхідних дверей, сів навпочіпки і сподіваючись на те, що клята кришка поштової скриньки не скрипітиме, обережно штовхнув її та зазирнув усередину.

Тієї ж миті в його руку вчепився кіготь, а великий дзьоб із вереском ринувся до його ока, мало не влучивши, але залишивши глибоку подряпину на його й без того скаліченому носі.

Дірк завив від болю й різко відсахнувся, але не дуже далеко, бо кіготь досі тримав його руку. Він відчайдушно вдарив по кігтю вільною рукою, і це завдало йому ще більшого болю, бо встромило кіготь ще глибше, а також призвело до несамовитого биття крил по інший бік дверей, і кожний з цих рухів смикав його руку.

Дірк вчепився вільною рукою в кіготь і спробував вийняти його. Палець птаха був неймовірно сильний, він тремтів від люті орла, який тепер так само був спійманий. Зрештою, тремтячи від болю, Дірк таки звільнився й відсмикнув поранену руку, притиснувши її до себе й обгорнувши здоровою.

Орел різко прибрав свій палець, і Дірк почув, як птах полетів коридором, видаючи жахливі крики й каркання, шкрябаючи величезними крилами по стінах.

Дірк думав, чи не спалити йому цей клятий будинок, але коли біль у руці трохи послабшав, він заспокоївся й вирішив спробувати подивитися на цю ситуацію з точки зору орла.

У нього нічого не вийшло.

Він не мав жодної гадки щодо того, яким бачать світ орли взагалі, а надто цей конкретний душевнохворий представник свого виду.

Впродовж хвилини Дірк стояв, тримаючись за поранену руку, а потім дозволив своїй цікавості переконати його, що орел полетів у дальній кінець коридору й залишився там. Дірк знову нахилився до поштової скриньки. Цього разу він штовхав кришку скриньки олівцем, тож зміг оглянути передпокій не наближаючись до дверей ближче, ніж на кілька сантиметрів.

Орла було добре видно: він сидів на кінці поруччя сходів і дивився на Дірка з обуренням і образою, що, як на думку Дірка, було дещо занадто як для істоти, яка лише хвилину тому завзято намагалася відірвати йому руку.